Уті дні Павло, поглянувши на синедріон, сказав: «Мужі браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня». Первосвященник же Ананія звелів тим, що стояли перед ним, бити його по вустах. Тоді Павло сказав до нього: «Бити тебе буде Бог, стіно побілена! Ти сидиш, щоби судити мене за Законом і, порушуючи Закон, наказуєш мене бити!» А ті, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященника Божого ганьбиш?» Павло ж сказав: «Я не знав, браття, що він первосвященник; бо, як написано: “Начальника народу твого не лихословитимеш”».
Зрозумівши же, що тут одна частина садукеїв, а друга — фарисеїв, Павло вигукнув у синедріоні: «Мужі браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять!» Коли ж він це сказав, стався розбрат поміж фарисеями і садукеями, і зібрання розділилося. Бо садукеї кажуть, що немає воскресіння, ані Ангела, ані духа, а фарисеї визнають і те, і друге. Стався ж великий галас, і книжники фарисейської сторони, вставши, сперечалися між собою, кажучи: «Нічого лихого не знаходимо ми в цій людині. Якщо ж дух говорив йому, чи Ангел, не будемо противитися Богові». Та оскільки розлад збільшився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, наказав воїнам зійти, забрати його з-поміж них і вести у фортецю.
А наступної ночі Господь, ставши перед ним, сказав: «Будь відважним, Павле! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі і в Римі засвідчити».
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Сьогоднішнє читання розповідає про одну з останніх спроб апостола Павла свідчити про Христа перед своїми одновірцями в Єрусалимі. Подальший шлях його служіння вже буде пов’язаний із Римом. І, зважаючи на реакцію присутніх, такий поворот подій навряд чи можна назвати несподіваним.
Свідчення має сенс тоді, коли є хоча б хтось, готовий його почути. Коли люди не прагнуть істини, а лише шукають приводу для звинувачення, навіть найпереконливіші слова можуть виявитися марними. Сам Христос іноді мовчав перед тими, хто не хотів Його слухати.
Павло ж навіть у цій ситуації намагається заговорити про найголовніше — про воскресіння мертвих. Він говорить, що його судять за надію на воскресіння. На перший погляд це може здатися спрощенням причини конфлікту. Але для апостола воскресіння справді було центром благовістя: від загальної юдейської надії на воскресіння він міг перейти до свідчення про воскреслого Христа.
Однак саме тут виявляється давній конфлікт між фарисеями і садукеями. Перші визнавали воскресіння мертвих, другі його заперечували. Замість того щоб почути свідчення Павла, присутні починають сперечатися між собою, і суперечка стає настільки гострою, що римським воїнам доводиться втрутитися й забрати апостола.
Показово, що проповідь припиняється не тому, що Павло злякався небезпеки. Продовжувати її просто не було сенсу: слова про Христа вже не слухали, вони стали лише приводом для чергового протистояння між релігійними групами.
Цей епізод нагадує про важливу річ: можна багато говорити про Бога і водночас зовсім Його не слухати. Богословська суперечка сама по собі ще не наближає до істини. Якщо бажання довести власну правоту стає важливішим за готовність почути Боже слово, навіть розмова про воскресіння може завершитися не вірою, а сваркою.
Павлові ж Господь відкриває новий шлях: «Як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римі». Якщо одні двері для благовістя зачиняються, це ще не означає завершення служіння. Іноді Бог просто відкриває інші.
