Браття, Той, Хто нас із вами утверджує у Христі і Хто помазав нас — є Бог, Він і поклав печать на нас, і дав завдаток Духа в серця наші. Нехай Бог буде свідком душі моєї, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Коринфа, не тому, що ніби ми беремо владу над вірою вашою; але тому, що ми сприяємо радості вашій, бо у вірі ви стоїте твердо. Отже, так я сам вирішив: краще мені не приходити тепер, щоби не засмутити вас. Бо якщо я засмучу вас, то хто потішить мене, як не той, кого я засмутив? Те саме я й писав до вас, щоб, коли прийду, не мав би смутку від тих, за кого мені належало радіти, бо за всіх вас я певний, що моя радість є радість і для всіх вас. Від великої скорботи і туги серця я писав вам з рясними сльозами не для того, щоби засмутити вас, але щоби ви пізнали любов, яку я маю особливо до вас.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло згадує, що його попередні суворі слова до коринтян були написані «від великої скорботи та туги серця». Він бачив серйозні духовні проблеми громади й не міг про них мовчати. Але метою його суворості було не засудити, принизити чи відштовхнути когось, а допомогти людям повернутися до головного.
Тут відкривається важливий зміст християнського послуху. Це не безумовне підкорення чужій волі й не відмова від власної думки. Послух починається зі здатності слухати — і, що значно важче, бути готовим почути правду, навіть якщо вона нам неприємна.
Коринфська громада була активною, освіченою, багатою на духовні дари. Там любили дискутувати й мали власні погляди на багато питань. Саме таким людям іноді найважче визнати, що хтось інший може мати рацію.
Перша реакція на критику часто буває захисною: виправдати себе, заперечити, образитися або звинуватити того, хто говорить. Коринтяни змогли переступити через цю реакцію. Вони почули Павла — і саме цьому він радіє.
Не тому, що переміг у суперечці чи довів власну правоту. Сталася важливіша перемога — люди перемогли самих себе.
Духовна зрілість виявляється не в тому, щоб завжди мати власну відповідь, а в здатності почути правду, навіть коли вона болить. Іноді найбільша перемога — не переконати іншого, а дозволити Богові змінити себе.
ЄВАНГЕЛІЄпро те, як не пропустити Божого запрошення
Матфея 22:2-14
Сказав Господь таку притчу: «Подібне Царство Небесне до царя, який справляв весілля синові своєму. І послав рабів своїх покликати званих на весілля; і не схотіли прийти.
Знову послав інших рабів, кажучи: “Скажіть званим: "Ось, обід мій я приготував, телят моїх і відгодовану худобу заколено, і все готове; приходьте на весілля”. Але вони, знехтувавши тим, пішли, той на своє поле, а той до торгу свого. Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили. І, почувши про це, цар той розгнівався, і, пославши військо своє, погубив тих убивць і місто їхнє спалив.
Тоді каже він рабам своїм: “Весілля готове, а звані не були достойні; отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля”. І, вийшовши на дороги, раби ті зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і наповнилося весілля гостями.
Цар же, увійшовши подивитись на тих, що возлежали, побачив там чоловіка, не вдягненого у весільний одяг. І каже йому: “Друже, як ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу?” А той мовчав. Тоді сказав цар рабам: “Зв’язавши йому ноги й руки, візьміть його і викиньте у тьму зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів; бо багато званих, та мало обраних”».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?Притча про весільний бенкет показує два способи відмовитися від Божого запрошення. Одні відкрито відкидають його і навіть чинять насильство над посланцями царя. Інші ні з ким не воюють — вони просто продовжують займатися своїми справами. Поле, торгівля, щоденні турботи здаються їм важливішими за запрошення на бенкет.
Саме друга відмова особливо близька до нашого життя. Адже не обов’язково виступати проти Бога, щоб залишитися поза Його Царством. Іноді достатньо постійно відповідати: «Не сьогодні. У мене є важливіші справи».
Тоді цар запрошує інших — тих, кого знаходять на дорогах. Вони дуже різні, але мають одну спільну рису: почули запрошення і прийшли. Проте історія людини без весільного одягу нагадує, що самого приходу недостатньо. Прийняти запрошення означає також дозволити йому змінити себе, бути готовим до зустрічі з Господом.
Христос не вимагає покинути працю, родину чи щоденні обов’язки. Питання в іншому: яке місце вони займають у нашому серці?
Небезпека починається тоді, коли навіть добрі й необхідні справи стають важливішими за Бога. Можна не відкидати Його відкрито — достатньо так довго відкладати відповідь на Його запрошення, що одного дня воно вже перестане бути для нас важливим.
Сучасний сайт для вашої парафії. Готова платформа з церковним дизайном, розкладом богослужінь, новинами, календарем, записками та іншими потрібними сервісами.
Слово дня — Щоденне читання Біблії Неділя, 6 вересня 2026
Святці: Спомин чуда архистратига Михаїла в Хонах (Колосах). Сщмч. Кирила. Прп. Давида. Києво-Братської та Арапетської (Аравійської) ікон Божої Матері Апостол: 2 Кор. 1:21-2:4 · Євангеліє: Матфея 22:2-14 Піст: Немає посту
АПОСТОЛпро суворі слова з любові2 Кор. 1:21-2:4
Браття, Той, Хто нас із вами утверджує у Христі і Хто помазав нас — є Бог, Він і поклав печать на нас, і дав завдаток Духа в серця наші. Нехай Бог буде свідком душі моєї, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Коринфа, не тому, що ніби ми беремо владу над вірою вашою; але тому, що ми сприяємо радості вашій, бо у вірі ви стоїте твердо. Отже, так я сам вирішив: краще мені не приходити тепер, щоби не засмутити вас. Бо якщо я засмучу вас, то хто потішить мене, як не той, кого я засмутив? Те саме я й писав до вас, щоб, коли прийду, не мав би смутку від тих, за кого мені належало радіти, бо за всіх вас я певний, що моя радість є радість і для всіх вас. Від великої скорботи і туги серця я писав вам з рясними сльозами не для того, щоби засмутити вас, але щоби ви пізнали любов, яку я маю особливо до вас.
КОМЕНТАРдо Апостола
Апостол Павло згадує, що його попередні суворі слова до коринтян були написані «від великої скорботи та туги серця». Він бачив серйозні духовні проблеми громади й не міг про них мовчати. Але метою його суворості було не засудити, принизити чи відштовхнути когось, а допомогти людям повернутися до головного.
Тут відкривається важливий зміст християнського послуху. Це не безумовне підкорення чужій волі й не відмова від власної думки. Послух починається зі здатності слухати — і, що значно важче, бути готовим почути правду, навіть якщо вона нам неприємна.
Коринфська громада була активною, освіченою, багатою на духовні дари. Там любили дискутувати й мали власні погляди на багато питань. Саме таким людям іноді найважче визнати, що хтось інший може мати рацію.
Перша реакція на критику часто буває захисною: виправдати себе, заперечити, образитися або звинуватити того, хто говорить. Коринтяни змогли переступити через цю реакцію. Вони почули Павла — і саме цьому він радіє.
Не тому, що переміг у суперечці чи довів власну правоту. Сталася важливіша перемога — люди перемогли самих себе.
Духовна зрілість виявляється не в тому, щоб завжди мати власну відповідь, а в здатності почути правду, навіть коли вона болить. Іноді найбільша перемога — не переконати іншого, а дозволити Богові змінити себе.
ЄВАНГЕЛІЄпро те, як не пропустити Божого запрошенняМатфея 22:2-14
Сказав Господь таку притчу: «Подібне Царство Небесне до царя, який справляв весілля синові своєму. І послав рабів своїх покликати званих на весілля; і не схотіли прийти.
Знову послав інших рабів, кажучи: “Скажіть званим: "Ось, обід мій я приготував, телят моїх і відгодовану худобу заколено, і все готове; приходьте на весілля”. Але вони, знехтувавши тим, пішли, той на своє поле, а той до торгу свого. Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили. І, почувши про це, цар той розгнівався, і, пославши військо своє, погубив тих убивць і місто їхнє спалив.
Тоді каже він рабам своїм: “Весілля готове, а звані не були достойні; отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля”. І, вийшовши на дороги, раби ті зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і наповнилося весілля гостями.
Цар же, увійшовши подивитись на тих, що возлежали, побачив там чоловіка, не вдягненого у весільний одяг. І каже йому: “Друже, як ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу?” А той мовчав. Тоді сказав цар рабам: “Зв’язавши йому ноги й руки, візьміть його і викиньте у тьму зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів; бо багато званих, та мало обраних”».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Притча про весільний бенкет показує два способи відмовитися від Божого запрошення. Одні відкрито відкидають його і навіть чинять насильство над посланцями царя. Інші ні з ким не воюють — вони просто продовжують займатися своїми справами. Поле, торгівля, щоденні турботи здаються їм важливішими за запрошення на бенкет.
Саме друга відмова особливо близька до нашого життя. Адже не обов’язково виступати проти Бога, щоб залишитися поза Його Царством. Іноді достатньо постійно відповідати: «Не сьогодні. У мене є важливіші справи».
Тоді цар запрошує інших — тих, кого знаходять на дорогах. Вони дуже різні, але мають одну спільну рису: почули запрошення і прийшли. Проте історія людини без весільного одягу нагадує, що самого приходу недостатньо. Прийняти запрошення означає також дозволити йому змінити себе, бути готовим до зустрічі з Господом.
Христос не вимагає покинути працю, родину чи щоденні обов’язки. Питання в іншому: яке місце вони займають у нашому серці?
Небезпека починається тоді, коли навіть добрі й необхідні справи стають важливішими за Бога. Можна не відкидати Його відкрито — достатньо так довго відкладати відповідь на Його запрошення, що одного дня воно вже перестане бути для нас важливим.
