Браття, Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоби просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа. Але скарб цей ми носимо у глиняних посудинах, щоби велич сили була Божа, а не від нас. Нас звідусіль тиснуть, але ми не в тісноті; ми в безвихідних обставинах, але не в розпачі; нас гонять, але ми не покинуті; ми повалені, та не гинемо. Завжди носимо в тілі мертвість Господа Ісуса, щоб і життя Ісусове було явлене в тілі нашому. Бо ми, живі, завжди віддаємося на смерть за Ісуса, щоб і життя Ісусове було явлене у тлінній плоті нашій, то ж смерть діє в нас, а життя у вас. І маючи той самий дух віри, як написано: «Я повірив, і тому говорив», і ми віруємо, тому й говоримо, знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить через Ісуса і нас і поставить разом із вами перед Собою. Все це звершується заради вас, щоби все більше людей приймали благодать і примножували вдячність на славу Божу.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Слова апостола Павла про страждання християн можуть звучати як заклик до героїчної боротьби з усім світом. Але Павло добре розуміє: у світі, який ще не преображений і лежить у злі, остаточно перемогти зло людськими силами неможливо.
Та сенс християнського свідчення не лише в зовнішній перемозі. Важливо вже те, що, попри переслідування, труднощі й опір, Церква залишається у світі й продовжує свідчити про Христа.
Її завдання — не перетворити цей світ на земний рай. Церква покликана бути присутністю Божого Царства серед світу, показувати інший спосіб життя і відкривати дорогу до Христа тим, хто Його шукає.
Саме тому Павло говорить про свої страждання не для похвали і не для залякування. Він застерігає від ілюзії, ніби Церква може настільки пристосуватися до світу, що стане просто частиною його порядку.
Головне покликання християн — не розчинитися у світі й не покладати надію лише на його зміну, а самим жити Царством Божим і свідчити про нього своїм життям.
