Браття, ви вже не чужі і не захожі, а співгромадяни святим і свої Богові, збудовані на підмурку апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, на Якому вся будівля, складаючись досконало, зростає в святий храм у Господі, на якому і ви будуєтесь Духом, щоби бути оселею Божою.
Задля цього я, Павло, став в’язнем Христа Ісуса заради вас, язичників. Як ви чули про діяння благодаті Божої, даної мені для вас (бо через одкровення мені провіщена тайна, про що я раніше написав коротко), то ви, читаючи, можете пізнати моє розуміння тайни Христової, яка не була провіщена людським синам минулих поколінь, нині ж відкрита святим апостолам Його і пророкам у Дусі: щоб і язичникам бути такими ж нащадками, що складають одне тіло, і співучасниками обітниці Його у Христі Ісусі через благовістя, служителем якого став і я через дар благодаті Божої, даної мені дією сили Його.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло постійно наголошує: у Христі долається поділ між тими, хто належав до вибраного народу, і тими, хто був далекий від завіту. Смерть і воскресіння Христа відкрили шлях до Бога для всіх людей.
Тому в Церкві вже немає «чужих» і «приходьків». Апостол називає християн «співгромадянами святих і своїми Богові». Це означає, що людські відмінності — походження, культура, народ, суспільне становище — не зникають, але перестають бути головним у визначенні того, ким є людина перед Богом.
Світ часто будує стосунки так, ніби поділи між людьми є остаточними й непереборними. Ми й самі звикли визначати себе через належність до певного народу, середовища чи групи.
Павло пропонує християнинові глибшу відповідь на запитання: «Хто я?» Передусім я — людина, покликана Богом і прийнята Ним у Христі.
Саме така належність об’єднує людей, які можуть дуже відрізнятися між собою, але в Церкві стають однією Божою родиною.
