Браття, оскільки язичники не вважали за потрібне пізнавати Бога, то Бог віддав їх розбещеному розуму — чинити неналежне. Вони сповнені всякої неправди, розпусти, лукавства, користолюбства, злоби, сповнені заздрощів, убивства, чвар, обману, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гордовиті, винахідливі на зло, непокірні батькам, безрозсудні, віроломні, не мають любові в родині, непримиримі, немилостиві. Вони знають праведний суд Божий, що хто робить такі діла, вартий смерті; однак не тільки самі це чинять, але й схвалюють тих, хто робить таке.
Отже, нема тобі виправдання, будь-яка людино, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, себе осуджуєш, бо, судячи іншого, робиш те саме. А ми знаємо, що воістину є суд Божий на тих, хто таке чинить. Невже думаєш ти, людино, що втечеш від суду Божого, судячи тих, що роблять таке, і роблячи те саме? Або зневажаєш багатство милосердя, поблажливості і довготерпіння Божого, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння? Але через твою черствість і нерозкаяність серця ти примножуєш собі кару на день гніву і явлення правосуддя Божого, Який відплатить кожному за вчинки його: тим, які постійністю в доброму ділі шукають слави, честі й безсмертя, — життя вічне; а тим, що вперто не скоряються істині, але коряться неправді — лютість і гнів. Скорбота і страждання душі всякої людини, що чинить зло: спершу іудея, потім і елліна!
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Дуже корисно уважно вдумуватися в кожне слово Святого Письма. Якщо читати лише заради загального змісту, легко пропустити деталь, яка раптом відкриває весь уривок значно глибше.
Апостол Павло перелічує гріхи людей, які не бажають «мати Бога в розумі». Уже самого цього переліку достатньо, щоб кожен знайшов у собі те, в чому потребує покаяння. Взяти хоча б відсутність любові. Хто може чесно сказати, що завжди вміє любити? Чим ближче людина до Бога, тим ясніше вона бачить власну недосконалість.
Але Павло одразу застерігає: цей перелік даний не для того, щоб перевіряти на гріховність інших. Він звернений особисто до кожного з нас.
Саме тут відкривається особливо важлива думка. Засуджуючи чужий гріх, ми самі легко впадаємо в інший гріх — нелюбов, гордість, жорстокість, немилосердя. І тоді той список, за яким ми звикли судити інших, несподівано стає списком наших власних провин.
Тому Боже слово дане нам передусім як дзеркало, а не як зброя проти ближнього. Воно допомагає побачити не те, наскільки грішні інші, а те, в чому саме ми самі потребуємо покаяння.
