Браття, ви самі знаєте про наш вхід до вас, що він не був марним; але, спершу постраждавши та зазнавши зневаги у Філіппах, як ви знаєте, ми зважилися в Богові нашому проповідувати вам благовістя Боже з великим подвигом. Бо в нашому вченні немає ні омани, ні нечистих прагнень, ані лукавства; та оскільки Бог визнав нас гідними, щоби доручити нам благовістя, то ми так і говоримо, догоджаючи не людям, а Богові, Який випробовує серця наші. Бо ніколи не було в нас перед вами ні лестощів, як ви знаєте, ні корисливих намірів: Бог свідок! Не шукаємо слави від людей — ні від вас, ні від інших. Ми, як апостоли Христові, могли б обтяжити вас, але були тихими серед вас, як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми. Ми так прив’язалися до вас, що побажали передати вам не лише благовістя Боже, але й власні душі, бо ви стали нам лю́бі.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло пов’язує лестощі й користь не випадково. Проповідник може прагнути сподобатися людям, привернути до себе їхню увагу, здобути вплив і поступово зробити центром проповіді вже не Христа, а самого себе.
Така користь не обов’язково матеріальна. Значно небезпечнішою може бути влада над людськими душами — бажання, щоб слухачі залежали від проповідника, захоплювалися ним і бачили в ньому особливого духовного авторитета.
Тоді християнське свідчення непомітно перетворюється на самоствердження. Людина може багато говорити про Бога, але фактично привертати інших до себе.
Павло свідчить, що уникав цього. Його метою було не сподобатися слухачам і не здобути над ними владу, а привести їх до Христа.
Ця спокуса залишається актуальною для кожного, хто говорить про віру. Дуже легко непомітно поставити себе в центр. Захистом від цього може бути лише постійне запитання: чи ведуть мої слова людей до Христа — чи лише до мене?
