«Світильник для моїх ніг — Твоє слово, світло на моїх стежках» (Пс 118,105)
СЬОГОДНІ
СВЯТЦІ · ПАМ’ЯТІ ДНЯ
4-та неділя після П’ятидесятниці
Прп. Ксенофонта Робейського. Перенесення мощей мчч. безсрібників та чудотворців Кира та Іоана. Прп. Павла
Апостол: Євр. 6:13-20, Євангеліє: Луки 15:11-32
✦
ПІСТРиба
СЛОВО БОЖЕ НА СЬОГОДНІ
Біблійні читання
АПОСТОЛпро перемогу над гріхом
Євр. 6:13-20
Браття, Бог, коли давав обітницю Авраамові, оскільки не міг ніким більшим клястися, поклявся Самим Собою, кажучи: «Воістину щедро благословлю тебе і надзвичайно розмножу тебе». І Авраам, прочекавши довгий час, одержав обіцяне. Люди клянуться більшим, і клятва на запевнення закінчує всяку їхню суперечку. Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці ще більший доказ незмінності волі Своєї, вдався до клятви, щоби через ті дві незмінні речі, в яких неможливо, аби Бог сказав неправду, ми, знайшовши захист, мали велику втіху і ухопились за надію, що перед нами, яка для душі є неначе надійний і міцний якір, що входить всередину святилища, за завісу, куди нашим предтечею увійшов Ісус, ставши Первосвященником навік за чином Мелхіседека.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Очевидному протиставленню «смерть — життя» відповідає інша пара: «відплата — дар Божий». Цим апостол Павло показує, що смерть — це не те, що посилає чи створює Бог, а неминучий наслідок гріха. Адже гріх відділяє людину від Бога, а Бог є єдиним Джерелом вічного життя. Тому, віддаляючись від Нього, людина втрачає життя. Отже, сам гріх несе в собі свою відплату.
Інакше є з життям. Людина сама по собі не є вічною — вічним є лише Бог. Але Господь дарує нам Своє вічне життя. Більше того, Він уже простягнув нам цей дар. Це життя вже явлене в Людині — Ісусі Христі, і нам залишається лише прийняти його.
Для цього потрібно, по-перше, повірити, що цей дар є реальністю. По-друге, поєднатися з Христом, адже лише так Його життя може стати нашим. І по-третє — уникати гріха, щоб він знову не відділив нас від Бога.
Не вдається перемогти гріх? Отже, потрібно глибше єднатися з Христом через покаяння. А якщо бракує цієї єдності, варто ще раз замислитися над тим, у що ми насправді віримо.
ЄВАНГЕЛІЄпро силу довіри
Луки 15:11-32
С казав Господь таку притчу: «Один чоловік мав двох синів; і сказав молод ший із них батькові: “Батьку! Дай мені частину майна, що належить мені”. І той розділив їм майно. І по небагатьох днях, зібравши все, молодший син пішов у далекий край і там розтратив майно своє, живучи розпутно.
Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати, і пішовши, пристав до одного з громадян тієї країни; і той послав його на поля свої пасти свиней; і він бажав наповнити черево своє ріжками, які їли свині, та ніхто не давав йому.
Схаменувшись же, він сказав: “Скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба; а я з голоду гину. Вставши, піду до батька мого і скажу йому: “Батьку! Згрішив я проти Неба й перед тобою, і вже недостойний зватися сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх””.
І вставши, пішов до батька свого. Коли ж він був іще далеко, побачив його батько його і змилосердився; і, побігши, кинувся йому на шию й розцілував його. Сказав же йому син: “Батьку! Згрішив я проти Неба й перед тобою, і вже недостойний зватись сином твоїм”.
А батько сказав рабам своїм: “Швидше винесіть кращу одежу й одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть годоване теля, й заколіть; і поївши, будемо веселитись! Бо син мій оцей мертвий був і ожив, і загиблий був і знайшовся”. І почали веселитися.
Був же син його старший у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув пісні й танці; і, покликавши одного зі слуг, питав, що це таке?
Той же сказав йому: “Брат твій прийшов; і заколов батько твій годоване теля, бо здоровим його прийняв”. І розгнівався він і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, запрошував його.
Він же сказав батькові у відповідь: “Ось, я стільки років служу тобі і ніколи наказу твого не переступив, і ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб мені з друзями моїми повеселитися. Коли ж цей син твій, що проїв твоє добро з блудницями, прийшов, ти заколов для нього теля годоване”.
Він же сказав йому: “Сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє, а з того належало радіти й веселитися, що брат твій оцей мертвий був і ожив, загиблий був і знайшовся”».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?Сьогоднішній євангельський уривок примітний ще й тим, що це єдиний випадок у Євангеліях, де сказано, що Ісус «здивувався» силі людської віри. Справді, чим можна здивувати Бога? Хіба що, як у Назареті, де Він дивувався людському невірству. Господь знає всі наші думки і кожен наш крок (Пс. 138), але прохання сотника викликає Його подив. Що ж було таким особливим у словах цього воїна, що Христос ставить його за приклад Своїм учням і всьому Божому народові?
Цей чоловік дуже ясно усвідомлює своє становище перед Христом. Він не лише язичник, а ще й офіцер окупаційного війська. Проте з відвагою приходить до Ісуса і просто висловлює своє прохання, розуміючи, що за людськими мірками не має на це жодного права.
Саме таке смирення відкриває йому те, чого не бачать інші. Сотник розуміє, що перед ним не просто людина. Він вірить, що Христові не обов'язково приходити до хворого чи торкатися його, адже Син Божий діє понад простором і часом. Для спасіння й зцілення достатньо одного Його слова. Саме така глибина віри й довіри стала тим, що здивувало Господа.
Сучасний сайт для вашої парафії. Готова платформа з церковним дизайном, розкладом богослужінь, новинами, календарем, записками та іншими потрібними сервісами.
Слово дня — Щоденне читання Біблії Неділя, 28 червня 2026
Святці: Прп. Ксенофонта Робейського. Перенесення мощей мчч. безсрібників та чудотворців Кира та Іоана. Прп. Павла Апостол: Євр. 6:13-20 · Євангеліє: Луки 15:11-32 Піст: Риба
АПОСТОЛпро перемогу над гріхомЄвр. 6:13-20
Браття, Бог, коли давав обітницю Авраамові, оскільки не міг ніким більшим клястися, поклявся Самим Собою, кажучи: «Воістину щедро благословлю тебе і надзвичайно розмножу тебе». І Авраам, прочекавши довгий час, одержав обіцяне. Люди клянуться більшим, і клятва на запевнення закінчує всяку їхню суперечку. Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці ще більший доказ незмінності волі Своєї, вдався до клятви, щоби через ті дві незмінні речі, в яких неможливо, аби Бог сказав неправду, ми, знайшовши захист, мали велику втіху і ухопились за надію, що перед нами, яка для душі є неначе надійний і міцний якір, що входить всередину святилища, за завісу, куди нашим предтечею увійшов Ісус, ставши Первосвященником навік за чином Мелхіседека.
КОМЕНТАРдо Апостола
Очевидному протиставленню «смерть — життя» відповідає інша пара: «відплата — дар Божий». Цим апостол Павло показує, що смерть — це не те, що посилає чи створює Бог, а неминучий наслідок гріха. Адже гріх відділяє людину від Бога, а Бог є єдиним Джерелом вічного життя. Тому, віддаляючись від Нього, людина втрачає життя. Отже, сам гріх несе в собі свою відплату.
Інакше є з життям. Людина сама по собі не є вічною — вічним є лише Бог. Але Господь дарує нам Своє вічне життя. Більше того, Він уже простягнув нам цей дар. Це життя вже явлене в Людині — Ісусі Христі, і нам залишається лише прийняти його.
Для цього потрібно, по-перше, повірити, що цей дар є реальністю. По-друге, поєднатися з Христом, адже лише так Його життя може стати нашим. І по-третє — уникати гріха, щоб він знову не відділив нас від Бога.
Не вдається перемогти гріх? Отже, потрібно глибше єднатися з Христом через покаяння. А якщо бракує цієї єдності, варто ще раз замислитися над тим, у що ми насправді віримо.
ЄВАНГЕЛІЄпро силу довіриЛуки 15:11-32
С казав Господь таку притчу: «Один чоловік мав двох синів; і сказав молод ший із них батькові: “Батьку! Дай мені частину майна, що належить мені”. І той розділив їм майно. І по небагатьох днях, зібравши все, молодший син пішов у далекий край і там розтратив майно своє, живучи розпутно.
Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати, і пішовши, пристав до одного з громадян тієї країни; і той послав його на поля свої пасти свиней; і він бажав наповнити черево своє ріжками, які їли свині, та ніхто не давав йому.
Схаменувшись же, він сказав: “Скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба; а я з голоду гину. Вставши, піду до батька мого і скажу йому: “Батьку! Згрішив я проти Неба й перед тобою, і вже недостойний зватися сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх””.
І вставши, пішов до батька свого. Коли ж він був іще далеко, побачив його батько його і змилосердився; і, побігши, кинувся йому на шию й розцілував його. Сказав же йому син: “Батьку! Згрішив я проти Неба й перед тобою, і вже недостойний зватись сином твоїм”.
А батько сказав рабам своїм: “Швидше винесіть кращу одежу й одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть годоване теля, й заколіть; і поївши, будемо веселитись! Бо син мій оцей мертвий був і ожив, і загиблий був і знайшовся”. І почали веселитися.
Був же син його старший у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув пісні й танці; і, покликавши одного зі слуг, питав, що це таке?
Той же сказав йому: “Брат твій прийшов; і заколов батько твій годоване теля, бо здоровим його прийняв”. І розгнівався він і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, запрошував його.
Він же сказав батькові у відповідь: “Ось, я стільки років служу тобі і ніколи наказу твого не переступив, і ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб мені з друзями моїми повеселитися. Коли ж цей син твій, що проїв твоє добро з блудницями, прийшов, ти заколов для нього теля годоване”.
Він же сказав йому: “Сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє, а з того належало радіти й веселитися, що брат твій оцей мертвий був і ожив, загиблий був і знайшовся”».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Сьогоднішній євангельський уривок примітний ще й тим, що це єдиний випадок у Євангеліях, де сказано, що Ісус «здивувався» силі людської віри. Справді, чим можна здивувати Бога? Хіба що, як у Назареті, де Він дивувався людському невірству. Господь знає всі наші думки і кожен наш крок (Пс. 138), але прохання сотника викликає Його подив. Що ж було таким особливим у словах цього воїна, що Христос ставить його за приклад Своїм учням і всьому Божому народові?
Цей чоловік дуже ясно усвідомлює своє становище перед Христом. Він не лише язичник, а ще й офіцер окупаційного війська. Проте з відвагою приходить до Ісуса і просто висловлює своє прохання, розуміючи, що за людськими мірками не має на це жодного права.
Саме таке смирення відкриває йому те, чого не бачать інші. Сотник розуміє, що перед ним не просто людина. Він вірить, що Христові не обов'язково приходити до хворого чи торкатися його, адже Син Божий діє понад простором і часом. Для спасіння й зцілення достатньо одного Його слова. Саме така глибина віри й довіри стала тим, що здивувало Господа.
