Браття, нині я радію у стражданнях моїх за вас, бо у плоті моїй доповнюю нестачу скорбот Христових за Тіло Його, яке є Церква. Я став її служителем за дорученням Божим, яке було дане мені щодо вас, аби виконати слово Боже, таємницю, приховану від віків і поколінь, нині ж явлену святим Його, яким Бог зволив показати, яке багатство слави тайни цієї між язичниками, а воно для вас — Христос, надія слави. Його ми проповідуємо, наставляючи всяку людину та навчаючи всяку людину зі всякою мудрістю, щоби зробити кожну людину довершеною у Христі Ісусі; для чого я і працюю, і борюся силою Його, яка могутньо діє в мені.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло говорить дивовижні слова: він радіє у своїх стражданнях. Не тому, що саме страждання є добром, і не тому, що християнин повинен шукати болю. Павло відкриває інше: навіть страждання може набути нового сенсу, якщо переживається з Христом.
Він говорить, що у власній плоті «доповнює нестачу скорбот Христових» заради Його Тіла — Церкви. Йдеться не про недостатність Хресної жертви Спасителя. Христос звершив наше спасіння повністю. Але Церква, як Його Тіло, продовжує у світі шлях свого Господа — шлях любові, жертовності й вірності, який нерідко проходить через страждання.
Павло не дозволяє своєму болю залишитися безглуздим. Він віддає його Богові й перетворює на служіння. Саме там, у власних кайданах, він особливо глибоко зустрічає Розп’ятого Христа.
У цьому відкривається християнська таємниця страждання: ми не завжди можемо уникнути болю, але можемо не дозволити йому зруйнувати нас. Поєднане з Христом, воно може стати дорогою до любові, служіння і внутрішнього преображення.
Бо той, хто єднається з Христом у скорботі, не залишається біля Хреста назавжди — попереду завжди Воскресіння.
