Браття, похвала наша — це свідчення совісті нашої, що ми у простоті і щирості перед Богом, і не у плотській мудрості, але у благодаті Божій, жили на світі, а особливо між вами. Іншого ж вам ми не пишемо, а тільки те, що ви читаєте і розумієте; і що, як надіюсь, до кінця зрозумієте. Як ви частково вже зрозуміли, що ми є вашою похвалою, як і ви нашою, в день Господа нашого Ісуса Христа.
І з цією певністю я хотів прийти до вас раніше, щоби ви вдруге одержали благодать, і через вас пройти в Македонію, з Македонії знову прийти до вас, а ви відправили би мене до Іудеї. Маючи такий намір, хіба легковажно я зробив? Чи бажання мої — плотські бажання, так що в мене часом буває «так, так», а часом «ні, ні»? Вірний свідок Бог, що слово наше до вас не було часом «так», а часом «ні». Бо Син Божий, Ісус Христос, Якого проповідували серед вас ми — я, Силуан і Тимофій, — не був «так» або «ні»; але в Ньому було «так», — бо всі обітниці Божі в Ньому «так»: і в Ньому «амінь» — Богові на славу через нас.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?У сьогоднішньому читанні апостол Павло наголошує на важливій особливості християнської віри — у ній немає прихованого знання, доступного лише обраним. На відміну від різних релігійних течій, які обіцяли таємний «гнозис», Христос відкрив Божу істину всім людям.
Перші християни не мали таємних вчень для вузького кола посвячених. Церковне служіння ґрунтувалося не на прихованих знаннях, а на дарах Святого Духа, які Бог дає для служіння всій Церкві.
Саме тому Павло пише: «надіюсь, до кінця зрозумієте». Ці слова звернені до всієї громади й свідчать: Божа істина відкрита кожному, хто щиро її шукає. Ісус у молитві до Отця говорить: «Я відкрив їм Ім’я Твоє» (Ін. 17:26), а ще у Старому Завіті сказано: «Заповідь ця… не є для тебе недосяжною і не є далеко» (Втор. 30:11).
Отже, Бог не приховує від людини шлях до спасіння. Якщо ж істина поруч і відкрита кожному, то головне питання полягає не в тому, чи можна її знайти, а чи справді ми прагнемо її шукати й жити нею.
