Браття, пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні і тверді, все у вас нехай буде з любов’ю. Благаю вас, браття: ви знаєте дім Стефанів, що він є первісток Ахайї, і що вони присвятили себе на служіння святим; тож і ви підкоряйтеся таким і кожному, хто сприяє і працює з нами. Я радий приходу Стефана, Фортунáта і Ахáїка; вони заповнили відсутність вашу, бо заспокоїли мій і ваш дух. Шануйте таких. Вітають вас церкви Асійські; щиро вітають вас у Господі Акіла і Прискілла разом із домашньою їх церквою. Вітають вас усі браття. Вітайте один одного святим цілуванням.
Моє Павлове вітання власною рукою. Тому, хто не любить Господа Ісуса Христа, — анафема. Марáна, фа! Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами! Любов моя з усіма вами у Христі Ісусі. Амінь!
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Для багатьох християнство з його закликом до прощення, милосердя, лагідності та смирення здається світоглядом слабких. Але апостол Павло говорить зовсім про інше: християнинові потрібні сила, мужність і внутрішня стійкість. І численні покоління християн, які зберігали вірність Христові під час переслідувань і гонінь, засвідчили це власним життям.
Проте християнська сила особлива. Вона не прагне придушити іншого, помститися чи довести власну перевагу. Стійкість і твердість мають поєднуватися з любов’ю. Саме такою є справжня лагідність.
Найкращий її приклад — Христос. Він лагідний не тому, що слабкий. Навпаки, Він має силу, але свідомо відмовляється використовувати її для насильства над людиною. Навіть перед тими, хто Його принижує і розпинає, Христос залишається вільним від ненависті та помсти.
До такої сили покликаний і християнин: не бути безсилим, а здобувати силу Божу, силу Святого Духа, і спрямовувати її виключно на служіння любові. Справжня лагідність — це не відсутність сили, а сила, якою керує любов.
ЄВАНГЕЛІЄпро те, як не заглушити Божий дар
Матфея 21:33-42
Сказав Господь таку притчу: «Був собі один чоловік господар, котрий посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому давильню, збудував башту й віддав його виноградарям і відбув на чужину.
Коли ж наблизився час плодів, він послав слуг своїх до виноградарів узяти плоди свої; і виноградарі, схопивши слуг його, одного побили, другого вбили, а іншого каменували.
Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само. Нарешті ж послав він до них сина свого, кажучи: «Посоромляться сина мого». Але виноградарі, побачивши сина, сказали між собою: «Це спадкоємець; ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його». І, схопивши його, вивели геть із виноградника й убили.
Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить виноградарям тим?» Говорять Йому: «Лютих люто погубить їх, а виноградник дасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди в свою пору».
Говорить їм Ісус: «Невже ви ніколи не читали в Писаннях: «Камінь, який відкинули будівничі, той став наріжним. Від Господа сталося це і дивне воно в очах наших”?».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?Чи лише про вбивство пророків і Самого Сина Божого говорить ця притча? Є в ній і пряме звернення до нашої совісті. Адже Євангеліє розповідає не тільки про людей минулого — воно звернене особисто до кожного з нас.
Згадаймо Причастя, після якого ми особливо гостро відчували Божу присутність. Серце ніби ставало ширшим: хотілося прийняти кожну людину — рідних, друзів, тих, хто нас образив, навіть незнайомого нужденного. Ми виходили з храму і дивилися на світ іншими очима.
У такі хвилини легко подумати: який я став добрий, як я всіх люблю! Але справа не лише в нас. Це Господь через Причастя Святих Христових Таїн торкнувся нашого серця Своєю благодаттю.
А потім минає день чи два. Повертаються турботи, втома, проблеми. Люди знову починають дратувати, чужі недоліки стають нестерпними, милосердя поступається осуду. І те, що Господь посіяв у нашому серці, ми поступово заглушуємо.
Саме тут притча стає особистою. Бог посилає до нас Свого Сина, а ми повинні вирішити, що зробимо з Його присутністю у своєму житті: дозволимо Христові змінити нас чи знову виженемо Його зі свого серця.
Сучасний сайт для вашої парафії. Готова платформа з церковним дизайном, розкладом богослужінь, новинами, календарем, записками та іншими потрібними сервісами.
Слово дня — Щоденне читання Біблії Неділя, 30 серпня 2026
Святці: Свтт. Олександра, Іоана, Павла Нового, патріархів Константинопольських. Прп. Христофора. Свтт. сербських: Сави І, Арсенія, Сави ІІ, Євстафія, Якова, Нікодима, Даниїла Апостол: 1 Кор. 16:13-24 · Євангеліє: Матфея 21:33-42 Піст: Немає посту
АПОСТОЛпро мужність християнина1 Кор. 16:13-24
Браття, пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні і тверді, все у вас нехай буде з любов’ю. Благаю вас, браття: ви знаєте дім Стефанів, що він є первісток Ахайї, і що вони присвятили себе на служіння святим; тож і ви підкоряйтеся таким і кожному, хто сприяє і працює з нами. Я радий приходу Стефана, Фортунáта і Ахáїка; вони заповнили відсутність вашу, бо заспокоїли мій і ваш дух. Шануйте таких. Вітають вас церкви Асійські; щиро вітають вас у Господі Акіла і Прискілла разом із домашньою їх церквою. Вітають вас усі браття. Вітайте один одного святим цілуванням.
Моє Павлове вітання власною рукою. Тому, хто не любить Господа Ісуса Христа, — анафема. Марáна, фа! Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами! Любов моя з усіма вами у Христі Ісусі. Амінь!
КОМЕНТАРдо Апостола
Для багатьох християнство з його закликом до прощення, милосердя, лагідності та смирення здається світоглядом слабких. Але апостол Павло говорить зовсім про інше: християнинові потрібні сила, мужність і внутрішня стійкість. І численні покоління християн, які зберігали вірність Христові під час переслідувань і гонінь, засвідчили це власним життям.
Проте християнська сила особлива. Вона не прагне придушити іншого, помститися чи довести власну перевагу. Стійкість і твердість мають поєднуватися з любов’ю. Саме такою є справжня лагідність.
Найкращий її приклад — Христос. Він лагідний не тому, що слабкий. Навпаки, Він має силу, але свідомо відмовляється використовувати її для насильства над людиною. Навіть перед тими, хто Його принижує і розпинає, Христос залишається вільним від ненависті та помсти.
До такої сили покликаний і християнин: не бути безсилим, а здобувати силу Божу, силу Святого Духа, і спрямовувати її виключно на служіння любові. Справжня лагідність — це не відсутність сили, а сила, якою керує любов.
ЄВАНГЕЛІЄпро те, як не заглушити Божий дарМатфея 21:33-42
Сказав Господь таку притчу: «Був собі один чоловік господар, котрий посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому давильню, збудував башту й віддав його виноградарям і відбув на чужину.
Коли ж наблизився час плодів, він послав слуг своїх до виноградарів узяти плоди свої; і виноградарі, схопивши слуг його, одного побили, другого вбили, а іншого каменували.
Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само. Нарешті ж послав він до них сина свого, кажучи: «Посоромляться сина мого». Але виноградарі, побачивши сина, сказали між собою: «Це спадкоємець; ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його». І, схопивши його, вивели геть із виноградника й убили.
Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить виноградарям тим?» Говорять Йому: «Лютих люто погубить їх, а виноградник дасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди в свою пору».
Говорить їм Ісус: «Невже ви ніколи не читали в Писаннях: «Камінь, який відкинули будівничі, той став наріжним. Від Господа сталося це і дивне воно в очах наших”?».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Чи лише про вбивство пророків і Самого Сина Божого говорить ця притча? Є в ній і пряме звернення до нашої совісті. Адже Євангеліє розповідає не тільки про людей минулого — воно звернене особисто до кожного з нас.
Згадаймо Причастя, після якого ми особливо гостро відчували Божу присутність. Серце ніби ставало ширшим: хотілося прийняти кожну людину — рідних, друзів, тих, хто нас образив, навіть незнайомого нужденного. Ми виходили з храму і дивилися на світ іншими очима.
У такі хвилини легко подумати: який я став добрий, як я всіх люблю! Але справа не лише в нас. Це Господь через Причастя Святих Христових Таїн торкнувся нашого серця Своєю благодаттю.
А потім минає день чи два. Повертаються турботи, втома, проблеми. Люди знову починають дратувати, чужі недоліки стають нестерпними, милосердя поступається осуду. І те, що Господь посіяв у нашому серці, ми поступово заглушуємо.
Саме тут притча стає особистою. Бог посилає до нас Свого Сина, а ми повинні вирішити, що зробимо з Його присутністю у своєму житті: дозволимо Христові змінити нас чи знову виженемо Його зі свого серця.
