Браття, я впевнений у Господі, що й сам скоро прийду. А втім, я вважав за потрібне послати до вас Епафродíта, брата, співробітника та споборника мого, вашого посланця і служителя в потребі моїй, бо він дуже хотів бачити всіх вас і тяжко тужив через те, що до вас дійшла чутка про його хворобу. Він же був хворий при смерті, але Бог його помилував, і не його тільки, але й мене, щоби не додалася мені печаль до печалі. Тому я скоріше послав його, щоби ви, побачивши його знову, зраділи, і я не мав смутку. Прийміть же його в Господі з усякою радістю, і таких майте в пошані, бо він за діло Христове близький був до смерті, наражаючи на небезпеку життя, щоби доповнити нестачу вашого служіння мені.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Коли филип’яни дізналися, що Павло перебуває у в’язниці, вони послали до нього Епафродита з допомогою. Він мав не лише передати дари, а й залишитися поруч із апостолом як помічник. Це було небезпечно: служити людині, яка чекала суду й могла бути засуджена до смерті, означало самому наражатися на ризик.
У Римі Епафродит тяжко захворів і був близький до смерті. Коли ж одужав і мав повернутися додому, Павло подбав, щоб його не сприйняли як того, хто покинув служіння. Він називає його братом, співпрацівником і сподвижником, людиною, яка «ризикувала життям заради діла Христового».
Особливо вражає сам Павло. Перебуваючи у в’язниці й не знаючи власної долі, він думає не лише про себе, а й про те, щоб Епафродит не зазнав несправедливого осуду.
У цьому відкривається справжня християнська любов: навіть серед власних труднощів бачити потреби іншого. А служіння Епафродита нагадує, що любов іноді вимагає не просто зручної допомоги, а мужності, готовності ризикувати собою заради Христа і ближнього.
