«Світильник для моїх ніг — Твоє слово, світло на моїх стежках» (Пс 118,105)
СЬОГОДНІ
СВЯТЦІ · ПАМ’ЯТІ ДНЯ
3-тя неділя після П’ятидесятниці
Славних і всехвальних першоверховних апостолів Петра та Павла. Касперівської ікони Божої Матері
Апостол: 2 Кор 11:21-12:9, Євангеліє: Мф 16:13-19
✦
ПІСТНемає посту
СЛОВО БОЖЕ НА СЬОГОДНІ
Біблійні читання
АПОСТОЛпро досвід Павла
2 Кор 11:21-12:9
Hа сором скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто смiє хвалитися чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смiю i я.
Вони євреї? I я. Ізраїльтяни? I я. Сíм’я Авраамове? I я.
Христовi служителi? У нерозумi говорю — я бiльше. Я значно бiльше був у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi.
Вiд юдеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного;
три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй;
багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпеках у мiстi, у небезпеках в пустелi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами,
в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi.
Крiм зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всi церкви.
Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?
Якщо треба менi хвалитися, то буду хвалитися немiччю моєю.
Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, благословенний повiк, знає, що я кажу правду.
У Дамаску обласний правитель царя Арети стерiг мiсто Дамаск, щоб схопити мене, i мене в кошику спустили з вiкна по стiнi, i я уник його рук.
Hе корисно хвалитися менi, бо я прийду до видiнь i одкровень Господнiх.
Знаю чоловiка у Христi, який чотирнадцять рокiв тому (чи в тiлi — не знаю, чи без тiла — не знаю‚ Бог вiдає) узятий був до третього неба.
I знаю про такого чоловiка (не знаю — в тiлi чи без тiла‚ Бог вiдає),
що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати.
Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми.
А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу iстину; але я утримуюсь, щоб нiхто не подумав про мене бiльше, нiж скiльки в менi бачить або чує вiд мене.
А щоб я не звеличувався надзвичайнiстю одкровень, дано менi жало у плоть, ангел сатани, пригнiчувати мене, щоб я не величався.
Тричi благав я Господа про те, щоб вiн вiдступився вiд мене.
Але Господь сказав менi: «Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi». I тому я значно охочiше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в менi сила Христова.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло, розповідаючи про свій духовний досвід, чітко розрізняє в собі ніби двох різних людей. Звісно, йдеться не про якесь роздвоєння особистості.
Перед нами постає та внутрішня подвійність, яка залишається властивою людині до кінця віку, навіть якщо вона вже живе надією на Царство Боже. Павло добре розуміє, що саме він був піднесений до «третього неба» (2 Кор. 12:1–4). Очевидно, цей досвід був для нього переживанням Царства Божого.
Водночас апостол усвідомлює, що його теперішній духовний стан ще далекий від тієї повноти життя в Бозі, яка відкривалася йому в хвилини особливого Божого одкровення. Павло, як духовно твереза людина, знає: духовне життя визначається не тим, що ми побачили чи пережили, а тим, наскільки здатні вмістити й зберегти Божу благодать.
Саме тому він говорить про своє «жало в плоті» — випробування, якого не позбувся, хоча неодноразово просив Бога про це. Через цю неміч апостол навчився покладатися не на власні сили, а на благодать Божу.
ЄВАНГЕЛІЄпро сповідання Петра
Мф 16:13-19
Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?
Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.
Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте?
Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого.
Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах;
і Я кажу тобі: ти Петро**, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.
І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?За кого люди вважають Ісуса? Це запитання й досі стоїть перед кожним із нас, і відповіді на нього звучать найрізноманітніші.
Спочатку Христос запитує учнів про думку народу. Усі відповіді зводяться до одного: Ісуса вважають великим пророком. Так само і сьогодні багато хто називає Його видатним Учителем, мудрецем або моральним авторитетом. Але всі ці визначення залишаються лише зовнішнім знанням.
Потім Господь ставить інше запитання: «А ви за кого Мене маєте?» Це вже питання особистого вибору. Від того, Ким для мене є Христос, залежить, як я буду жити.
Тому сповідання апостола Петра стало не лише його особистим визнанням Ісуса Христом, Сином Божим. Його словами Христа сповідували всі апостоли, а згодом — учні всіх поколінь і народів. Не людські роздуми чи традиції відкрили Петру цю істину, а Небесний Отець. Людський розум може наблизити нас до порога істини, але переступити його допомагає Сам Господь.
АПОСТОЛпро дорогу духовного зростання
Євр. 4:14-5:6
Браття, маючи Великого Первосвященника, Який пройшов небеса, — Ісуса, Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого. Бо ми маємо не такого первосвященника, який не може страждати з нами в немочах наших, але такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха. Отже, з дерзанням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.
Бо будь-який первосвященник, який обирається з-поміж людей, для людей поставляється на служіння Богові, щоби приносити дари та жертви за гріхи, який міг би співчувати необізнаним і заблукалим, бо й сам схильний до слабкості; і тому він повинен як за народ, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. І ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон.
Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути первосвященником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мій, Я сьогодні породив Тебе». Як і в іншому місці говорить: «Ти — священник повік, за чином Мелхіседека!»
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Слова апостола Павла звернені до всіх, хто, увірувавши в Христа і розпочавши нове життя, помічає в собі колишню схильність до гріха і через це впадає у зневіру. Павло запевняє, що спасіння приносить нам не наша безгрішність, а Божа любов. Господь Сам звершує все необхідне для нашого примирення з Ним: Він не винагороджує нас за власну праведність, а визволяє з рабства гріха.
Прийнявши віру, ми можемо й надалі падати і грішити, але вже не через ворожнечу до Бога, а через недосконалість наших стосунків із Ним. Проте суть християнського життя полягає саме в тому, щоб через Христа поглиблювати ці стосунки, набувати благодать Святого Духа і поступово преображувати своє серце. Тому для християнина немає підстав для зневіри, адже Бог не залишає тих, хто прагне Його і продовжує шлях покаяння.
ЄВАНГЕЛІЄпро довіру Божому промислу
Луки 18:10-14
С казав Господь таку притчу: «Двоє чоловіків прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: “Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар; пощу двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що придбаю”.
А митар, здалеку ставши, не смів і очей до неба звести, але бив себе в груди, кажучи: “Боже, будь милостивий до мене грішного!”
Кажу вам, що цей пішов до свого дому виправданий більше, ніж той. Бо всякий, хто підносить себе, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?Закликаючи нас уповати на те, що Бог знає всі наші потреби і не залишить нас без Своєї опіки, Господь Ісус Христос відкриває перед нами новий, майже невідомий вимір життя. Ми так боїмося залишитися без необхідного, втратити засоби до існування, що цей страх нерідко опановує все наше серце. І в цьому бідні не завжди відрізняються від багатих.
Проте Господь говорить про життя, яке не замикається лише в межах матеріального світу і не обмежується коротким відрізком земного існування. Дивовижні слова Христа про те, як Небесний Отець годує птахів небесних і прикрашає польові лілеї, відкривають перед нами красу, мудрість і глибокий сенс Божого творіння.
Ці слова ставлять кожного з нас перед важливим вибором: що є головною метою нашого життя? Христос нагадує, що, обираючи Бога і Його Царство, ми нічого не втрачаємо, адже «все інше додасться вам». Натомість, зосереджуючись лише на тимчасовому добробуті, ми ризикуємо втратити те, що є безмежно цінним і незамінним.
Тому Господь закликає нас не жити в полоні тривог, а насамперед шукати Царства Божого, довіряючи Його любові та промислу.
Сучасний сайт для вашої парафії. Готова платформа з церковним дизайном, розкладом богослужінь, новинами, календарем, записками та іншими потрібними сервісами.
Слово дня — Щоденне читання Біблії Неділя, 29 червня 2025
Святці: Славних і всехвальних першоверховних апостолів Петра та Павла. Касперівської ікони Божої Матері Апостол: 2 Кор 11:21-12:9 · Євангеліє: Мф 16:13-19 · Апостол: Євр. 4:14-5:6 · Євангеліє: Луки 18:10-14 Піст: Немає посту
АПОСТОЛпро досвід Павла2 Кор 11:21-12:9
Hа сором скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто смiє хвалитися чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смiю i я.
Вони євреї? I я. Ізраїльтяни? I я. Сíм’я Авраамове? I я.
Христовi служителi? У нерозумi говорю — я бiльше. Я значно бiльше був у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi.
Вiд юдеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного;
три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй;
багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпеках у мiстi, у небезпеках в пустелi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами,
в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi.
Крiм зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всi церкви.
Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?
Якщо треба менi хвалитися, то буду хвалитися немiччю моєю.
Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, благословенний повiк, знає, що я кажу правду.
У Дамаску обласний правитель царя Арети стерiг мiсто Дамаск, щоб схопити мене, i мене в кошику спустили з вiкна по стiнi, i я уник його рук.
Hе корисно хвалитися менi, бо я прийду до видiнь i одкровень Господнiх.
Знаю чоловiка у Христi, який чотирнадцять рокiв тому (чи в тiлi — не знаю, чи без тiла — не знаю‚ Бог вiдає) узятий був до третього неба.
I знаю про такого чоловiка (не знаю — в тiлi чи без тiла‚ Бог вiдає),
що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати.
Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми.
А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу iстину; але я утримуюсь, щоб нiхто не подумав про мене бiльше, нiж скiльки в менi бачить або чує вiд мене.
А щоб я не звеличувався надзвичайнiстю одкровень, дано менi жало у плоть, ангел сатани, пригнiчувати мене, щоб я не величався.
Тричi благав я Господа про те, щоб вiн вiдступився вiд мене.
Але Господь сказав менi: «Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi». I тому я значно охочiше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в менi сила Христова.
КОМЕНТАРдо Апостола
Апостол Павло, розповідаючи про свій духовний досвід, чітко розрізняє в собі ніби двох різних людей. Звісно, йдеться не про якесь роздвоєння особистості.
Перед нами постає та внутрішня подвійність, яка залишається властивою людині до кінця віку, навіть якщо вона вже живе надією на Царство Боже. Павло добре розуміє, що саме він був піднесений до «третього неба» (2 Кор. 12:1–4). Очевидно, цей досвід був для нього переживанням Царства Божого.
Водночас апостол усвідомлює, що його теперішній духовний стан ще далекий від тієї повноти життя в Бозі, яка відкривалася йому в хвилини особливого Божого одкровення. Павло, як духовно твереза людина, знає: духовне життя визначається не тим, що ми побачили чи пережили, а тим, наскільки здатні вмістити й зберегти Божу благодать.
Саме тому він говорить про своє «жало в плоті» — випробування, якого не позбувся, хоча неодноразово просив Бога про це. Через цю неміч апостол навчився покладатися не на власні сили, а на благодать Божу.
ЄВАНГЕЛІЄпро сповідання ПетраМф 16:13-19
Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?
Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.
Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте?
Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого.
Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах;
і Я кажу тобі: ти Петро**, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.
І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.
КОМЕНТАРдо Євангелія
За кого люди вважають Ісуса? Це запитання й досі стоїть перед кожним із нас, і відповіді на нього звучать найрізноманітніші.
Спочатку Христос запитує учнів про думку народу. Усі відповіді зводяться до одного: Ісуса вважають великим пророком. Так само і сьогодні багато хто називає Його видатним Учителем, мудрецем або моральним авторитетом. Але всі ці визначення залишаються лише зовнішнім знанням.
Потім Господь ставить інше запитання: «А ви за кого Мене маєте?» Це вже питання особистого вибору. Від того, Ким для мене є Христос, залежить, як я буду жити.
Тому сповідання апостола Петра стало не лише його особистим визнанням Ісуса Христом, Сином Божим. Його словами Христа сповідували всі апостоли, а згодом — учні всіх поколінь і народів. Не людські роздуми чи традиції відкрили Петру цю істину, а Небесний Отець. Людський розум може наблизити нас до порога істини, але переступити його допомагає Сам Господь.
АПОСТОЛпро дорогу духовного зростанняЄвр. 4:14-5:6
Браття, маючи Великого Первосвященника, Який пройшов небеса, — Ісуса, Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого. Бо ми маємо не такого первосвященника, який не може страждати з нами в немочах наших, але такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха. Отже, з дерзанням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.
Бо будь-який первосвященник, який обирається з-поміж людей, для людей поставляється на служіння Богові, щоби приносити дари та жертви за гріхи, який міг би співчувати необізнаним і заблукалим, бо й сам схильний до слабкості; і тому він повинен як за народ, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. І ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон.
Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути первосвященником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мій, Я сьогодні породив Тебе». Як і в іншому місці говорить: «Ти — священник повік, за чином Мелхіседека!»
КОМЕНТАРдо Апостола
Слова апостола Павла звернені до всіх, хто, увірувавши в Христа і розпочавши нове життя, помічає в собі колишню схильність до гріха і через це впадає у зневіру. Павло запевняє, що спасіння приносить нам не наша безгрішність, а Божа любов. Господь Сам звершує все необхідне для нашого примирення з Ним: Він не винагороджує нас за власну праведність, а визволяє з рабства гріха.
Прийнявши віру, ми можемо й надалі падати і грішити, але вже не через ворожнечу до Бога, а через недосконалість наших стосунків із Ним. Проте суть християнського життя полягає саме в тому, щоб через Христа поглиблювати ці стосунки, набувати благодать Святого Духа і поступово преображувати своє серце. Тому для християнина немає підстав для зневіри, адже Бог не залишає тих, хто прагне Його і продовжує шлях покаяння.
ЄВАНГЕЛІЄпро довіру Божому промислуЛуки 18:10-14
С казав Господь таку притчу: «Двоє чоловіків прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: “Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар; пощу двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що придбаю”.
А митар, здалеку ставши, не смів і очей до неба звести, але бив себе в груди, кажучи: “Боже, будь милостивий до мене грішного!”
Кажу вам, що цей пішов до свого дому виправданий більше, ніж той. Бо всякий, хто підносить себе, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Закликаючи нас уповати на те, що Бог знає всі наші потреби і не залишить нас без Своєї опіки, Господь Ісус Христос відкриває перед нами новий, майже невідомий вимір життя. Ми так боїмося залишитися без необхідного, втратити засоби до існування, що цей страх нерідко опановує все наше серце. І в цьому бідні не завжди відрізняються від багатих.
Проте Господь говорить про життя, яке не замикається лише в межах матеріального світу і не обмежується коротким відрізком земного існування. Дивовижні слова Христа про те, як Небесний Отець годує птахів небесних і прикрашає польові лілеї, відкривають перед нами красу, мудрість і глибокий сенс Божого творіння.
Ці слова ставлять кожного з нас перед важливим вибором: що є головною метою нашого життя? Христос нагадує, що, обираючи Бога і Його Царство, ми нічого не втрачаємо, адже «все інше додасться вам». Натомість, зосереджуючись лише на тимчасовому добробуті, ми ризикуємо втратити те, що є безмежно цінним і незамінним.
Тому Господь закликає нас не жити в полоні тривог, а насамперед шукати Царства Божого, довіряючи Його любові та промислу.
