Браття, хіба не знаєте, що священнослужителі годуються від святилища? І що ті, хто служать при жертовнику, мають частку від жертовника? Так і Господь звелів тим, хто проповідує Євангеліє, жити від благовістя. Але я не користувався нічим таким. І написав це не для того, щоби так було для мене. Бо для мене краще вмерти, аніж якби хтось позбавив мене того, чим я міг би хвалитися. Бо якщо благовіствую, то не маю чим хвалитися, бо це мій неодмінний обов’язок, і горе мені, якщо не благовіствую! Бо якщо роблю це добровільно, то маю нагороду, а якщо недобровільно, то лише виконую служіння, мені доручене. За що ж мені нагорода? За те, що, проповідуючи Євангеліє, благовіствую про Христа безвідплатно, не користуючись моєю владою у благовісті.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло визнає, що служитель Церкви має право на матеріальну підтримку від громади. Проте сам він свідомо відмовлявся користуватися цим правом. Він заробляв на життя власною працею, щоб його апостольське служіння залишалося цілком вільним від будь-якої матеріальної залежності.
Для Павла це був особистий вибір, а не правило для всіх. Він не засуджував тих, хто отримував підтримку, але вважав, що саме незалежність допомагає йому служити Христові з більшою свободою та цілісністю.
Апостол нагадує, що справжнє служіння народжується не із зовнішньої діяльності, а з внутрішнього духовного життя. Його неможливо оцінити грошима, адже воно є наслідком єдності людини з Богом. Матеріальній оцінці можуть підлягати лише зовнішні плоди праці, але не саме покликання.
Тому Павло прагнув, щоб жодні земні обставини не впливали на його благовістя. Його приклад навчає нас, що найважливішою умовою будь-якого церковного служіння є свобода серця, відданого Христові.
