Браття, усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуюча ж влада Богом поставлена. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі накличуть на себе осуд. Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро й одержиш похвалу від неї. Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло — бійся, бо він недаремно носить меч; він — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісті. Для цього ви й податки платите, бо начальники, Божі слуги, цим самим постійно зайняті. Отже, віддавайте всім належне: кому податок — податок; кому мито — мито; кому страх — страх; кому пошану — пошану.
Не залишайтеся винні нікому нічого, крім взаємної любові; бо хто любить іншого, той виконав Закон. Бо заповіді: «не чинитимеш перелюбу», «не вбиватимеш», «не крастимеш», «не бажатимеш чужого» й інші полягають у цьому слові: «Любитимеш ближнього твого, як самого себе». Любов не робить ближньому зла; отже, любов є сповнення Закону.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Слова апостола Павла про послух владі часто викликають запитання. Проте він наголошує насамперед на двох важливих істинах.
По-перше, будь-яке суспільство потребує законної влади та спільних правил життя. Йдеться не про безумовне звеличення тих, хто керує, а про необхідність порядку, який захищає справедливість, безпеку й права людей. Саме тому держава покликана служити загальному благу.
По-друге, Павло чітко розмежовує сферу держави і сферу віри. Держава може встановлювати закони, збирати податки, здійснювати правосуддя й управляти суспільством. Але вона не має влади над людською совістю. Віра, ставлення людини до Бога та її моральний вибір належать лише самій людині.
Християнин покликаний бути законослухняним громадянином, але водночас пам'ятати, що найвищим Авторитетом є Бог. Коли людські вимоги суперечать Божій правді, совість повинна залишатися вірною Господу. Саме така рівновага між відповідальністю перед суспільством і вірністю Богові становить основу християнського життя.
