Уті дні вирішено було відпливти нам до Італії, то віддали Павла і деяких інших в'язнів сотникові імператорської когорти на ім'я Юлій. Ми зійшли на адрамíтський корабель і вирушили, намагаючись пливти поблизу асійських місць. З нами перебував Аристарх, македонянин із Фессалоніки. Другого дня ми пристали до Сидону. Юлій, поводячись із Павлом милостиво, дозволив йому відвідати друзів і скористатися їхньою гостинністю. Вирушивши звідти, ми припливли до Кіпру, бо був супротивний вітер, і, перепливши море проти Кілікíї та Памфілíї, прибули до Мір Лікíйських. І там сотник, знайшовши александрійський корабель, що плив до Італії, посадив нас на нього. Повільно плаваючи багато днів, і ледве порівнявшись із Кнíдом, через несприятливий нам вітер, ми підпливли до Криту при Салмóні. Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного місця, що зветься Добрі Пристані, поблизу міста Ласáйя.
А як минуло багато часу, і плавання було вже небезпечним, тому що й піст уже минув, то Павло радив, кажучи їм: «Мужі, я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу й корабля, але й для нашого життя». Однак сотник більше довіряв керманичеві та начальникові корабля, ніж словам Павла. А оскільки пристань була непридатна до зимівлі, то чимало людей радили податися звідти, щоб, якщо можливо, дійти до Фíнікса, пристані Критської, що лежить проти південно-західного і північно-західного вітру, і там перезимувати.
Коли ж подув південний вітер, вони, думаючи, що вже дістали бажане, знялися з якоря й попливли поблизу Криту. Але невдовзі знявся супротивний їм бурхливий вітер, що зветься евроклíдон. Корабель схопило так, що він не міг чинити опору вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям. І, наскочивши на якийсь острівець, що зветься Кáвда, ми ледь могли втримати човна. Поставивши його, ми почали всіма засобами обв'язувати корабель; боячись, щоби нас не викинуло на мілини Сíрта, спустили вітрило й таким чином носилися. Вранці наступного дня, коли розпочався буревій, почали викидати вантаж, а на третій день ми своїми руками викидали з корабля речі. Та оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і тривала велика буря, то, зрештою, зникла будь-яка надія на наш порятунок.
І оскільки ми довго не їли, то Павло, ставши посередині, сказав: «Мужі, треба було вам послухати мене і не відходити від Криту, і тим самим ми б уникнули цих труднощів і збитків. Тепер же благаю вас підбадьоритися, бо жодна душа з вас не загине, а тільки корабель. Бо Ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, явився мені цієї ночі, кажучи: “Не бійся, Павле! Тобі належить стати перед кесарем, і ось, Бог дарував тобі всіх, що пливуть із тобою”. Тому бадьоріться, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано. Нам належить бути викинутими на якийсь острів».
Чотирнадцятої ночі, коли ми носилися по Адріатичному морю, близько опівночі корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі, і, вимірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; потім, на невеликій відстані, знову вимірявши, знайшли п'ятнадцять сажнів. Побоюючись, щоб не натрапити на кам'янисті місця, вони кинули з корми чотири якорі та чекали дня. Коли ж корабельники хотіли втекти з корабля і спускали на море човна, роблячи вигляд, ніби хочуть кинути якір з носа, Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, то вам не врятуватися». Тоді воїни відтяли мотузки в човна, і він упав.
Як почало світати, Павло вмовляв усіх прийняти їжу, кажучи: «Сьогодні чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжі, і нічого не споживаєте. Тому прошу вас прийняти їжу: це задля вашого порятунку; бо ні в кого з вас не пропаде волос із голови». Сказавши це й узявши хліб, він подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти. Тоді всі підбадьорилися і також прийняли їжу. Було ж усіх нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи в море пшеницю.
Коли ж настав день, землі не впізнавали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирішили, якщо можна, пристати з кораблем. І, піднявши якорі, попливли по морю, і, розв'язавши стерно та піднявши мале вітрило за вітром, тримали до берега. І, наскочивши на косу, корабель сів на мілину. Ніс загруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. Воїни вирішили було умертвити в'язнів, щоб хто-небудь, випливши, не втік. Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру, і звелів тим, що вміли плавати, першими стрибнути й вийти на землю, іншим же рятуватися: кому на дошках, а кому на будь-чому від корабля; і таким чином усі врятувалися на землю.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Остання подорож апостола Павла до Рима проходила через великі труднощі. Шторм був настільки сильним, що люди на кораблі втратили будь-яку надію на порятунок. Але саме тоді Павло, хоча сам був в’язнем, став для всіх джерелом мужності й надії.
Він не заперечував небезпеки і не робив вигляду, що нічого страшного не відбувається. Павло просто знав, що навіть посеред бурі вони залишаються в Божих руках. Тому він говорить людям: «Підбадьортеся».
Його віра водночас дуже практична. Павло довіряє Богові, але закликає моряків залишатися на кораблі, а виснажених людей — поїсти й набратися сил. Він розуміє: довіра до Бога не звільняє людину від необхідності робити все, що залежить від неї.
Саме така віра особливо потрібна у важкі моменти. Коли інші охоплені страхом, християнин покликаний не примножувати паніку, а приносити спокій, тверезість і надію.
Ми не завжди можемо зупинити бурю, але можемо залишитися людьми, які посеред неї пам’ятають про Бога, підтримують інших і продовжують діяти.
Віра не завжди змінює обставини одразу. Але вона змінює людину, яка через ці обставини проходить.
