Браття, не той іудей, хто має такий вигляд, і не те обрізання, що зовні, на тілі; але той іудей, хто по суті такий, і те обрізання, яке в серці, за Духом, а не за буквою: йому й похвала не від людей, а від Бога.
Отже, яка перевага бути іудеєм, або яка користь від обрізання? Велика в усіх відношеннях, а найбільше у тому, що їм довірені слова Божі. Бо що ж? Якщо деякі й невірні були, то невже невірність їхня знищить вірність Божу? Зовсім ні. Бог вірний, а кожна людина неправдива, як написано: «Ти будеш правий у вироку Твоєму і переможеш, коли судитимешся зі мною». Якщо ж наша неправда відкриває правду Божу, то що скажемо? Невже буде Бог несправедливим, коли виявляє гнів? (Міркую як людина.) Зовсім ні. Бо інакше як Богові судити світ? Бо якщо вірність Божа підноситься моєю невірністю до слави Божої, за що ж мене ще й судити як грішника? І чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякі лихословлять нас і кажуть, ніби ми так навчаємо? Праведний суд на таких.
То що ж? Чи маємо ми перевагу? Аж ніяк. Бо ми вже довели, що як іудеї, так і язичники, — всі під гріхом. Як написано: «Немає праведного ні одного, немає хто розумів би, ніхто не шукає Бога. Всі збилися з путі, не гідні всі до одного; нема того, хто робить добро, нема жодного… Гортань їхня — розрита могила, язиками своїми обманюють; отрута аспідів на губах їхніх, уста їхні повні прокляття і гіркоти. Ноги їхні швидкі на пролиття крові, руїни і пагуба на дорогах їхніх; вони не знають шляху миру, немає страху Божого перед їхніми очима».
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Сьогодні апостол Павло говорить про Божу вірність і людську невірність. Бог дає людям Своє слово, відкриває Свою волю і кличе жити відповідно до Його задуму. Але хто з нас може сказати, що досконало виконав усе, до чого покликав його Господь?
Людина може виявитися невірною, але Бог залишається вірним. Наші падіння не скасовують Його любові, а наш гріх не здатний зруйнувати Його задум. Проте тут виникає небезпечна спокуса: якщо Бог здатний навіть наслідки людського зла обернути на добро, то чи не можна грішити, сподіваючись на Його милосердя?
Павло рішуче відкидає таку логіку. Божа вірність не виправдовує нашої невірності, а Його милосердя не дає дозволу на гріх. Навпаки, чим ясніше ми бачимо, наскільки Бог вірний нам попри наші падіння, тим сильнішим має бути наше прагнення відповісти Йому власною вірністю.
Ми не можемо віддячити Богові за Його любов чимось рівноцінним. Але можемо відповісти на неї довірою, покаянням і прагненням виконувати Його волю. Саме така відповідь і є справжнім прийняттям Божої вірності.
