«Світильник для моїх ніг — Твоє слово, світло на моїх стежках» (Пс 118,105)
СЬОГОДНІ
СВЯТЦІ · ПАМ’ЯТІ ДНЯ
Славних і всехвальних першоверховних апостолів Петра та Павла. Касперівської ікони Божої Матері
Апостол: 2 Кор 11:21-12:9, Євангеліє: Мф 16:13-19
✦
ПІСТНемає посту
СЛОВО БОЖЕ НА СЬОГОДНІ
Біблійні читання
АПОСТОЛпро досвід Павла
2 Кор 11:21-12:9
Hа сором скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто смiє хвалитися чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смiю i я.
Вони євреї? I я. Ізраїльтяни? I я. Сíм’я Авраамове? I я.
Христовi служителi? У нерозумi говорю — я бiльше. Я значно бiльше був у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi.
Вiд юдеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного;
три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй;
багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпеках у мiстi, у небезпеках в пустелi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами,
в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi.
Крiм зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всi церкви.
Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?
Якщо треба менi хвалитися, то буду хвалитися немiччю моєю.
Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, благословенний повiк, знає, що я кажу правду.
У Дамаску обласний правитель царя Арети стерiг мiсто Дамаск, щоб схопити мене, i мене в кошику спустили з вiкна по стiнi, i я уник його рук.
Hе корисно хвалитися менi, бо я прийду до видiнь i одкровень Господнiх.
Знаю чоловiка у Христi, який чотирнадцять рокiв тому (чи в тiлi — не знаю, чи без тiла — не знаю‚ Бог вiдає) узятий був до третього неба.
I знаю про такого чоловiка (не знаю — в тiлi чи без тiла‚ Бог вiдає),
що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати.
Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми.
А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу iстину; але я утримуюсь, щоб нiхто не подумав про мене бiльше, нiж скiльки в менi бачить або чує вiд мене.
А щоб я не звеличувався надзвичайнiстю одкровень, дано менi жало у плоть, ангел сатани, пригнiчувати мене, щоб я не величався.
Тричi благав я Господа про те, щоб вiн вiдступився вiд мене.
Але Господь сказав менi: «Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi». I тому я значно охочiше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в менi сила Христова.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло, розповідаючи про свій духовний досвід, чітко розрізняє в собі ніби двох різних людей. Звісно, йдеться не про якесь роздвоєння особистості.
Перед нами постає та внутрішня подвійність, яка залишається властивою людині до кінця віку, навіть якщо вона вже живе надією на Царство Боже. Павло добре розуміє, що саме він був піднесений до «третього неба» (2 Кор. 12:1–4). Очевидно, цей досвід був для нього переживанням Царства Божого.
Водночас апостол усвідомлює, що його теперішній духовний стан ще далекий від тієї повноти життя в Бозі, яка відкривалася йому в хвилини особливого Божого одкровення. Павло, як духовно твереза людина, знає: духовне життя визначається не тим, що ми побачили чи пережили, а тим, наскільки здатні вмістити й зберегти Божу благодать.
Саме тому він говорить про своє «жало в плоті» — випробування, якого не позбувся, хоча неодноразово просив Бога про це. Через цю неміч апостол навчився покладатися не на власні сили, а на благодать Божу.
ЄВАНГЕЛІЄпро сповідання Петра
Мф 16:13-19
Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?
Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.
Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте?
Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого.
Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах;
і Я кажу тобі: ти Петро**, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.
І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?За кого люди вважають Ісуса? Це запитання й досі стоїть перед кожним із нас, і відповіді на нього звучать найрізноманітніші.
Спочатку Христос запитує учнів про думку народу. Усі відповіді зводяться до одного: Ісуса вважають великим пророком. Так само і сьогодні багато хто називає Його видатним Учителем, мудрецем або моральним авторитетом. Але всі ці визначення залишаються лише зовнішнім знанням.
Потім Господь ставить інше запитання: «А ви за кого Мене маєте?» Це вже питання особистого вибору. Від того, Ким для мене є Христос, залежить, як я буду жити.
Тому сповідання апостола Петра стало не лише його особистим визнанням Ісуса Христом, Сином Божим. Його словами Христа сповідували всі апостоли, а згодом — учні всіх поколінь і народів. Не людські роздуми чи традиції відкрили Петру цю істину, а Небесний Отець. Людський розум може наблизити нас до порога істини, але переступити його допомагає Сам Господь.
АПОСТОЛпро віру як довіру Богові
Рим. 4:4-12
Браття, винагорода тому, хто робить діла, дається не як ласка, а як належне. А тому, хто не робить, але вірує у Того, Хто може виправдати нечестивого, віра його ставиться у праведність. Так само й Давид говорить про блаженство людини, якій Бог зараховує праведність не за справи: «Блаженні, кому відпущено беззаконня, чиї гріхи покрито. Блаженний муж, якому Господь не поставить гріха».
Тож блаженство це пов’язане з обрізанням, чи з необрізанням? Кажемо, що Авраамові віра поставлена в праведність. Коли поставлена? Після обрізання чи до обрізання? Не після обрізання, а до обрізання. І знак обрізання він одержав, як печать праведності через віру, яку мав ще в необрізанні, щоби стати йому отцем усіх віруючих необрізаних, щоб їм також було поставлено в праведність, і отцем обрізаних, які не тільки прийняли обрізання, але й ходять слідами віри отця нашого Авраама, яку він мав іще в необрізанні.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло звертає увагу на важливий факт: Авраам почув Бога, повірив Йому і був визнаний праведним ще до дарування Тори і навіть до свого обрізання. Для юдеїв обрізання було знаком належності до Божого народу, межею між «своїми» і «чужими». Але Павло наголошує: Авраам став «батьком усіх віруючих» не тоді, коли отримав зовнішній знак Завіту, а тоді, коли довірився Богові.
Саме тому на першому місці стоїть віра. І йдеться не лише про згоду з певними догматами, знання Символу віри чи переконаність у правильності власного світогляду. У біблійному розумінні віра — це передусім довіра Богові й живі стосунки з Ним, які з цієї довіри народжуються.
Тора та її приписи мають своє значення, але вони не є самоціллю. Вони покликані допомогти людині так упорядкувати своє життя, щоб Бог залишався його центром. Зовнішнє виконання приписів не може замінити живих стосунків із Ним.
Тому Павло встановлює чітку послідовність: спочатку — Божий поклик і відповідь людини, тобто довіра; потім — життя, побудоване відповідно до цієї довіри; і вже після цього — зовнішні знаки та приписи. Авраам показує, що шлях до Бога починається не з обряду, а з готовності почути Його і довіритися Йому.
ЄВАНГЕЛІЄпро розпізнавання добра за плодами
Матфея 7:15-21
Сказав Господь: «Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі. По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград із тернини, або смокви з реп’яхів? Так усяке добре дерево і плоди добрі приносить, а погане дерево і плоди погані приносить. Не може дерево добре приносити плоди погані, ні дерево погане приносити плоди добрі.
Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і кидають у вогонь. Отже, по плодах їхніх пізнаєте їх. Не кожен, хто говорить Мені: “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Отця Мого, який на Небесах».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?Христос дає простий, але незручний критерій розрізнення добра і зла: «По плодах їхніх пізнаєте їх». Незручний тому, що ми часто оцінюємо людей і явища не за плодами, а за власними симпатіями, переконаннями чи належністю до певної традиції. Нам легко назвати добрим те, що нам близьке, і знайти виправдання тому, що приносить недобрі плоди.
Але виникає складність: майже в кожному людському середовищі можна побачити і добре, і погане. Чи означає це, що Христовий критерій не працює? Можливо, проблема не в самому критерії, а в тому, як ми його застосовуємо.
Христос дає його насамперед не для того, щоб ми виносили вироки іншим, а щоб самі могли остерігатися зла. Тому найперше запитання має звучати не «які плоди це принесло в інших?», а «які плоди це приносить у мені?».
Апостол Павло називає плодами Духа любов, радість, мир, довготерпіння, доброту, милосердя, віру, лагідність і стриманість. Отже, оцінюючи свій духовний шлях, варто дивитися саме на це: чи стаю я здатнішим любити, прощати, бути милосердним і вірним Богові?
Критерій плодів даний нам не як зручний інструмент для суду над іншими, а передусім як дзеркало для самих себе. Бо Христос закликає нас розрізняти добро і зло, але не поспішати ставати суддями ближніх.
Сучасний сайт для вашої парафії. Готова платформа з церковним дизайном, розкладом богослужінь, новинами, календарем, записками та іншими потрібними сервісами.
Слово дня — Щоденне читання Біблії Вівторок, 29 червня 2027
Святці: Славних і всехвальних першоверховних апостолів Петра та Павла. Касперівської ікони Божої Матері Апостол: 2 Кор 11:21-12:9 · Євангеліє: Мф 16:13-19 · Апостол: Рим. 4:4-12 · Євангеліє: Матфея 7:15-21 Піст: Немає посту
АПОСТОЛпро досвід Павла2 Кор 11:21-12:9
Hа сором скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто смiє хвалитися чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смiю i я.
Вони євреї? I я. Ізраїльтяни? I я. Сíм’я Авраамове? I я.
Христовi служителi? У нерозумi говорю — я бiльше. Я значно бiльше був у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi.
Вiд юдеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного;
три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй;
багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпеках у мiстi, у небезпеках в пустелi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами,
в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi.
Крiм зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всi церкви.
Хто знемагає, з ким i я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?
Якщо треба менi хвалитися, то буду хвалитися немiччю моєю.
Бог i Отець Господа нашого Iсуса Христа, благословенний повiк, знає, що я кажу правду.
У Дамаску обласний правитель царя Арети стерiг мiсто Дамаск, щоб схопити мене, i мене в кошику спустили з вiкна по стiнi, i я уник його рук.
Hе корисно хвалитися менi, бо я прийду до видiнь i одкровень Господнiх.
Знаю чоловiка у Христi, який чотирнадцять рокiв тому (чи в тiлi — не знаю, чи без тiла — не знаю‚ Бог вiдає) узятий був до третього неба.
I знаю про такого чоловiка (не знаю — в тiлi чи без тiла‚ Бог вiдає),
що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати.
Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми.
А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу iстину; але я утримуюсь, щоб нiхто не подумав про мене бiльше, нiж скiльки в менi бачить або чує вiд мене.
А щоб я не звеличувався надзвичайнiстю одкровень, дано менi жало у плоть, ангел сатани, пригнiчувати мене, щоб я не величався.
Тричi благав я Господа про те, щоб вiн вiдступився вiд мене.
Але Господь сказав менi: «Досить для тебе благодатi Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi». I тому я значно охочiше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в менi сила Христова.
КОМЕНТАРдо Апостола
Апостол Павло, розповідаючи про свій духовний досвід, чітко розрізняє в собі ніби двох різних людей. Звісно, йдеться не про якесь роздвоєння особистості.
Перед нами постає та внутрішня подвійність, яка залишається властивою людині до кінця віку, навіть якщо вона вже живе надією на Царство Боже. Павло добре розуміє, що саме він був піднесений до «третього неба» (2 Кор. 12:1–4). Очевидно, цей досвід був для нього переживанням Царства Божого.
Водночас апостол усвідомлює, що його теперішній духовний стан ще далекий від тієї повноти життя в Бозі, яка відкривалася йому в хвилини особливого Божого одкровення. Павло, як духовно твереза людина, знає: духовне життя визначається не тим, що ми побачили чи пережили, а тим, наскільки здатні вмістити й зберегти Божу благодать.
Саме тому він говорить про своє «жало в плоті» — випробування, якого не позбувся, хоча неодноразово просив Бога про це. Через цю неміч апостол навчився покладатися не на власні сили, а на благодать Божу.
ЄВАНГЕЛІЄпро сповідання ПетраМф 16:13-19
Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?
Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.
Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте?
Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого.
Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах;
і Я кажу тобі: ти Петро**, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.
І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.
КОМЕНТАРдо Євангелія
За кого люди вважають Ісуса? Це запитання й досі стоїть перед кожним із нас, і відповіді на нього звучать найрізноманітніші.
Спочатку Христос запитує учнів про думку народу. Усі відповіді зводяться до одного: Ісуса вважають великим пророком. Так само і сьогодні багато хто називає Його видатним Учителем, мудрецем або моральним авторитетом. Але всі ці визначення залишаються лише зовнішнім знанням.
Потім Господь ставить інше запитання: «А ви за кого Мене маєте?» Це вже питання особистого вибору. Від того, Ким для мене є Христос, залежить, як я буду жити.
Тому сповідання апостола Петра стало не лише його особистим визнанням Ісуса Христом, Сином Божим. Його словами Христа сповідували всі апостоли, а згодом — учні всіх поколінь і народів. Не людські роздуми чи традиції відкрили Петру цю істину, а Небесний Отець. Людський розум може наблизити нас до порога істини, але переступити його допомагає Сам Господь.
АПОСТОЛпро віру як довіру БоговіРим. 4:4-12
Браття, винагорода тому, хто робить діла, дається не як ласка, а як належне. А тому, хто не робить, але вірує у Того, Хто може виправдати нечестивого, віра його ставиться у праведність. Так само й Давид говорить про блаженство людини, якій Бог зараховує праведність не за справи: «Блаженні, кому відпущено беззаконня, чиї гріхи покрито. Блаженний муж, якому Господь не поставить гріха».
Тож блаженство це пов’язане з обрізанням, чи з необрізанням? Кажемо, що Авраамові віра поставлена в праведність. Коли поставлена? Після обрізання чи до обрізання? Не після обрізання, а до обрізання. І знак обрізання він одержав, як печать праведності через віру, яку мав ще в необрізанні, щоби стати йому отцем усіх віруючих необрізаних, щоб їм також було поставлено в праведність, і отцем обрізаних, які не тільки прийняли обрізання, але й ходять слідами віри отця нашого Авраама, яку він мав іще в необрізанні.
КОМЕНТАРдо Апостола
Апостол Павло звертає увагу на важливий факт: Авраам почув Бога, повірив Йому і був визнаний праведним ще до дарування Тори і навіть до свого обрізання. Для юдеїв обрізання було знаком належності до Божого народу, межею між «своїми» і «чужими». Але Павло наголошує: Авраам став «батьком усіх віруючих» не тоді, коли отримав зовнішній знак Завіту, а тоді, коли довірився Богові.
Саме тому на першому місці стоїть віра. І йдеться не лише про згоду з певними догматами, знання Символу віри чи переконаність у правильності власного світогляду. У біблійному розумінні віра — це передусім довіра Богові й живі стосунки з Ним, які з цієї довіри народжуються.
Тора та її приписи мають своє значення, але вони не є самоціллю. Вони покликані допомогти людині так упорядкувати своє життя, щоб Бог залишався його центром. Зовнішнє виконання приписів не може замінити живих стосунків із Ним.
Тому Павло встановлює чітку послідовність: спочатку — Божий поклик і відповідь людини, тобто довіра; потім — життя, побудоване відповідно до цієї довіри; і вже після цього — зовнішні знаки та приписи. Авраам показує, що шлях до Бога починається не з обряду, а з готовності почути Його і довіритися Йому.
ЄВАНГЕЛІЄпро розпізнавання добра за плодамиМатфея 7:15-21
Сказав Господь: «Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі. По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград із тернини, або смокви з реп’яхів? Так усяке добре дерево і плоди добрі приносить, а погане дерево і плоди погані приносить. Не може дерево добре приносити плоди погані, ні дерево погане приносити плоди добрі.
Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і кидають у вогонь. Отже, по плодах їхніх пізнаєте їх. Не кожен, хто говорить Мені: “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Отця Мого, який на Небесах».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Христос дає простий, але незручний критерій розрізнення добра і зла: «По плодах їхніх пізнаєте їх». Незручний тому, що ми часто оцінюємо людей і явища не за плодами, а за власними симпатіями, переконаннями чи належністю до певної традиції. Нам легко назвати добрим те, що нам близьке, і знайти виправдання тому, що приносить недобрі плоди.
Але виникає складність: майже в кожному людському середовищі можна побачити і добре, і погане. Чи означає це, що Христовий критерій не працює? Можливо, проблема не в самому критерії, а в тому, як ми його застосовуємо.
Христос дає його насамперед не для того, щоб ми виносили вироки іншим, а щоб самі могли остерігатися зла. Тому найперше запитання має звучати не «які плоди це принесло в інших?», а «які плоди це приносить у мені?».
Апостол Павло називає плодами Духа любов, радість, мир, довготерпіння, доброту, милосердя, віру, лагідність і стриманість. Отже, оцінюючи свій духовний шлях, варто дивитися саме на це: чи стаю я здатнішим любити, прощати, бути милосердним і вірним Богові?
Критерій плодів даний нам не як зручний інструмент для суду над іншими, а передусім як дзеркало для самих себе. Бо Христос закликає нас розрізняти добро і зло, але не поспішати ставати суддями ближніх.
