Браття, вірою Мойсей, коли виріс, відмовився називатися сином дочки фараона, і захотів краще страждати з народом Божим, аніж мати тимчасову гріховну насолоду, і ганьбу Христову вважав для себе більшим багатством, аніж єгипетські скарби, бо він дивився на майбутню нагороду.
І що ще скажу? Не вистачить мені часу, щоби розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Єффая, про Давида, Самуїла та пророків, які вірою перемагали царства, чинили справедливість, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню й уникали вістря меча, зміцнювались від немочі, були сильними на війні, проганяли полки чужинців; жінки одержували померлих своїх воскреслими. Інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресіння; інші зазнали наруги та бичування, а також кайданів і темниці, їх побивали камінням, розпилювали, піддавали катуванню, вони помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терпіли нестатки, скорботи, кривди — ті, яких увесь світ не був достойний, блукали пустелями й горами, печерами та ущелинами землі. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоби вони не без нас досягли досконалості.
Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, що нас обплутує, і з терпінням будемо бігти до боротьби, яка лежить перед нами, дивлячись на Ісуса, начальника і вдосконалювача віри.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Говорячи про старозавітних праведників, автор Послання до євреїв стверджує, що вони досягли досконалості, але «не без нас». Під цим «нами» мається на увазі Церква — Тіло Христове.
Ці слова можна було б зрозуміти як твердження про перевагу християнства над іншими релігіями. Але йдеться не про перемогу однієї релігійної системи над іншою. Християнство — це передусім життя з Христом у Його Царстві. Тому й «досконалість», про яку говорить апостол, — це повнота життя в Царстві Божому.
Люди віри, які жили задовго до пришестя Христа, шукали тієї самої повноти. Вони довіряли Богові, йшли за Ним і спрямовували своє життя до Нього, хоча ще не бачили здійснення Його обітниць. Те, чого вони прагнули, остаточно відкривається у Христі.
Ми звикли мислити категоріями «раніше» і «пізніше»: спочатку старозавітні праведники, потім пришестя Христа, а після цього — Церква. Але Царство Боже не обмежене нашим сприйняттям часу. Його реальність охоплює всю історію спасіння.
Тому старозавітні праведники і християни належать до одного Божого задуму. Для нас зустріч із Христом часто стає початком шляху, а для них вона стала його завершенням. Але і вони, і ми знаходимо повноту життя лише в одному — у Христі та Його Царстві.
ЄВАНГЕЛІЄпро те, що робить нас учнями Христа
Матфея 10:32-33; 37-38; 19:27-30
С казав Господь Своїм учням: «Кожного, хто ви́знає Мене перед людьми, того ви́знаю і Я перед Отцем Моїм, Який на Небесах; а хто зречеться Мене перед людьми, зречусь того і Я перед Отцем Моїм, Який на Небесах.
Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто не бере хреста свого і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.
Тоді Петро, озвавшись, сказав Йому: «Ось, ми залишили все та пішли за Тобою; що ж буде нам?» Ісус же сказав їм: «Амінь кажу вам, що ви, котрі пішли за Мною, в оновленому житті, коли сяде Син Людський на престолі слави Своєї, сядете й ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїля.
І всякий, хто залишив домівки, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, у стократ одержить і життя вічне успадкує. І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими».
КОМЕНТАРдо Євангелія
Про що Євангеліє?У сьогоднішньому Євангелії Христос відкриває дві важливі сторони святості. Насамперед Його учень — це той, для кого Сам Христос стає центром життя. Не духовні досягнення, не особливі подвиги й навіть не добрі справи самі по собі роблять людину учнем, а готовність будувати все життя навколо «єдиного на потребу» — Христа.
Саме в цьому контексті слід розуміти непрості слова про те, що той, хто любить батька чи матір більше за Христа, недостойний Його. Господь не закликає менше любити рідних. Він застерігає від перетворення навіть найближчих людей на абсолютну цінність, здатну зайняти місце Бога. Вірність Христові іноді може зустріти нерозуміння навіть серед найближчих, тому шлях учня стає хресним шляхом.
Але наприкінці цієї ж глави Христос показує, як виявляється святість Його учнів у ставленні до людей. Вона може проявитися у найпростішому добрі — навіть у чаші холодної води, поданій спраглому.
Отже, святості не треба шукати лише у великих подвигах. Її основа — Христос у центрі нашого життя, а її видимий плід — здатність приймати людину і робити їй добро заради Бога.
Сучасний сайт для вашої парафії. Готова платформа з церковним дизайном, розкладом богослужінь, новинами, календарем, записками та іншими потрібними сервісами.
Слово дня — Щоденне читання Біблії Неділя, 27 червня 2027
Святці: Прп. Самасона. Прав. Іоани. Прп. Сівера. Прп. Георгія. Прп. Мартина Туровського. Сщмч. Кирила (Лукаріса), партіарха Константинопольського; Собор всіх святих; Заговини на Петрів піст Апостол: Євр. 11:24-26, 11:32-12:2 · Євангеліє: Матфея 10:32-33; 37-38; 19:27-30 Піст: Немає посту
АПОСТОЛпро віру, що веде до ХристаЄвр. 11:24-26, 11:32-12:2
Браття, вірою Мойсей, коли виріс, відмовився називатися сином дочки фараона, і захотів краще страждати з народом Божим, аніж мати тимчасову гріховну насолоду, і ганьбу Христову вважав для себе більшим багатством, аніж єгипетські скарби, бо він дивився на майбутню нагороду.
І що ще скажу? Не вистачить мені часу, щоби розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Єффая, про Давида, Самуїла та пророків, які вірою перемагали царства, чинили справедливість, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню й уникали вістря меча, зміцнювались від немочі, були сильними на війні, проганяли полки чужинців; жінки одержували померлих своїх воскреслими. Інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресіння; інші зазнали наруги та бичування, а також кайданів і темниці, їх побивали камінням, розпилювали, піддавали катуванню, вони помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терпіли нестатки, скорботи, кривди — ті, яких увесь світ не був достойний, блукали пустелями й горами, печерами та ущелинами землі. І всі вони, одержавши засвідчення вірою, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоби вони не без нас досягли досконалості.
Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, що нас обплутує, і з терпінням будемо бігти до боротьби, яка лежить перед нами, дивлячись на Ісуса, начальника і вдосконалювача віри.
КОМЕНТАРдо Апостола
Говорячи про старозавітних праведників, автор Послання до євреїв стверджує, що вони досягли досконалості, але «не без нас». Під цим «нами» мається на увазі Церква — Тіло Христове.
Ці слова можна було б зрозуміти як твердження про перевагу християнства над іншими релігіями. Але йдеться не про перемогу однієї релігійної системи над іншою. Християнство — це передусім життя з Христом у Його Царстві. Тому й «досконалість», про яку говорить апостол, — це повнота життя в Царстві Божому.
Люди віри, які жили задовго до пришестя Христа, шукали тієї самої повноти. Вони довіряли Богові, йшли за Ним і спрямовували своє життя до Нього, хоча ще не бачили здійснення Його обітниць. Те, чого вони прагнули, остаточно відкривається у Христі.
Ми звикли мислити категоріями «раніше» і «пізніше»: спочатку старозавітні праведники, потім пришестя Христа, а після цього — Церква. Але Царство Боже не обмежене нашим сприйняттям часу. Його реальність охоплює всю історію спасіння.
Тому старозавітні праведники і християни належать до одного Божого задуму. Для нас зустріч із Христом часто стає початком шляху, а для них вона стала його завершенням. Але і вони, і ми знаходимо повноту життя лише в одному — у Христі та Його Царстві.
ЄВАНГЕЛІЄпро те, що робить нас учнями ХристаМатфея 10:32-33; 37-38; 19:27-30
С казав Господь Своїм учням: «Кожного, хто ви́знає Мене перед людьми, того ви́знаю і Я перед Отцем Моїм, Який на Небесах; а хто зречеться Мене перед людьми, зречусь того і Я перед Отцем Моїм, Який на Небесах.
Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто не бере хреста свого і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.
Тоді Петро, озвавшись, сказав Йому: «Ось, ми залишили все та пішли за Тобою; що ж буде нам?» Ісус же сказав їм: «Амінь кажу вам, що ви, котрі пішли за Мною, в оновленому житті, коли сяде Син Людський на престолі слави Своєї, сядете й ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїля.
І всякий, хто залишив домівки, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, у стократ одержить і життя вічне успадкує. І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими».
КОМЕНТАРдо Євангелія
У сьогоднішньому Євангелії Христос відкриває дві важливі сторони святості. Насамперед Його учень — це той, для кого Сам Христос стає центром життя. Не духовні досягнення, не особливі подвиги й навіть не добрі справи самі по собі роблять людину учнем, а готовність будувати все життя навколо «єдиного на потребу» — Христа.
Саме в цьому контексті слід розуміти непрості слова про те, що той, хто любить батька чи матір більше за Христа, недостойний Його. Господь не закликає менше любити рідних. Він застерігає від перетворення навіть найближчих людей на абсолютну цінність, здатну зайняти місце Бога. Вірність Христові іноді може зустріти нерозуміння навіть серед найближчих, тому шлях учня стає хресним шляхом.
Але наприкінці цієї ж глави Христос показує, як виявляється святість Його учнів у ставленні до людей. Вона може проявитися у найпростішому добрі — навіть у чаші холодної води, поданій спраглому.
Отже, святості не треба шукати лише у великих подвигах. Її основа — Христос у центрі нашого життя, а її видимий плід — здатність приймати людину і робити їй добро заради Бога.