«На початку Ти, Господи, заснував землю, і небеса — діло рук Твоїх; вони загинуть, а Ти залишишся, і всі вони, як одяг, постаріють, і як одежу згорнеш їх, як гіматій, і будуть змінені. А Ти завжди Той самий, і літа Твої не скінчаться». Кому коли з Ангелів сказав Бог: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх»? Чи не всі вони духи служіння, які посилаються служити тим, хто має успадкувати спасіння?
Ось чому ми повинні бути надзвичайно уважними до почутого, щоби часом не відпасти. Бо якщо слово, сповіщене через Ангелів, було непохитним, і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару, то як ми уникнемо її, не подбавши про таке велике спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилося в нас тими, хто чув від Нього?
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Розвиваючи свою думку про «природний Закон», апостол Павло протиставляє юдеїв язичникам не за релігійною ознакою, а лише виходячи з їхнього ставлення до Закону. Звісно, говорячи про Закон, апостол розглядає її не лише як законодавство, але й як шлях, що передбачає виконання заповідей і законів, на яких воно ґрунтується.
Закон для нього — об’єктивна реальність: її закони діють незалежно від того, чи знають про них люди, чи ні. Але це все ж духовні закони, і їх дія на людину, на відміну від законів природи, певною мірою залежить від стосунків між людиною і Богом.
Язичник може нічого не знати про Закон, але все ж здогадується про неї через її дію на свою душу і серце. У цьому випадку Павло вживає вислів «справа Закону» (в. 15), фактично урівнюючи перед Богом язичників, які виконують Тору, написану в їхніх серцях, з юдеями, яким вона відома у повноті (в. 14).
«Природний Закон» аж ніяк не гірший за писаний, якщо він допомагає язичнику знайти дорогу до Царства. Доказом його існування апостол вважає ту моральну боротьбу, яка знайома язичникам не менше, ніж юдеям, що щиро прагнуть дотримуватися Закону (в. 15).
Відмінності між юдеями та язичниками стають значущими не в Царстві і навіть не на шляху до нього, а тоді, коли йдеться про порушення Закону. Об’єктивно гріх залишається гріхом, і тому язичникам, які не знають Закону, загрожує загибель, а юдеям, які її порушують, — суд (в. 12).
Різниця полягає в тому, що тих, хто свідомо прийняв Закон, Бог судить відповідно до прийнятого ними, а інших — відповідно до того, що їм могло і повинно було бути відомо про гріх і праведність.
Тора не є гарантією спасіння і не є привілеєм. Вона лише інструмент, який допомагає на шляху до Царства. І той, кому він даний, несе відповідальність за те, що отримав у свої руки, тим більше що цей дар завжди приймається добровільно.
