Браття, маючи Великого Первосвященника, Який пройшов небеса, — Ісуса, Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого. Бо ми маємо не такого первосвященника, який не може страждати з нами в немочах наших, але такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха. Отже, з дерзанням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.
Бо будь-який первосвященник, який обирається з-поміж людей, для людей поставляється на служіння Богові, щоби приносити дари та жертви за гріхи, який міг би співчувати необізнаним і заблукалим, бо й сам схильний до слабкості; і тому він повинен як за народ, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. І ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон.
Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути первосвященником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мій, Я сьогодні породив Тебе». Як і в іншому місці говорить: «Ти — священник повік, за чином Мелхіседека!»
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Слова апостола Павла звернені до всіх, хто, увірувавши в Христа і розпочавши нове життя, помічає в собі колишню схильність до гріха і через це впадає у зневіру. Павло запевняє, що спасіння приносить нам не наша безгрішність, а Божа любов. Господь Сам звершує все необхідне для нашого примирення з Ним: Він не винагороджує нас за власну праведність, а визволяє з рабства гріха.
Прийнявши віру, ми можемо й надалі падати і грішити, але вже не через ворожнечу до Бога, а через недосконалість наших стосунків із Ним. Проте суть християнського життя полягає саме в тому, щоб через Христа поглиблювати ці стосунки, набувати благодать Святого Духа і поступово преображувати своє серце. Тому для християнина немає підстав для зневіри, адже Бог не залишає тих, хто прагне Його і продовжує шлях покаяння.
