Браття, благаю вас ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне, і не було між вами розділення, а щоби ви з’єднані були в одному розумінні та в одній думці. Бо від домашніх Хлоїних стало мені відомо про вас, браття мої, що між вами є суперечки. Я говорю про те, що у вас кажуть: «Я — Павлів!», «Я — Аполлóсів!», «Я — Ки́фин!», «А я — Христовий!» Хіба ж розділився Христос? Хіба Павло розіп’явся за вас? Чи в ім’я Павлове ви хрестилися? Дякую Богові, що я нікого з вас не хрестив, крім Кри́спа та Ґáія, щоби не сказав хто, що я хрестив у своє ім’я. Хрестив я також і Стефанів дім; а чи хрестив ще кого, не знаю. Бо Христос послав мене не хрестити, а благовістити, і не в премудрості слова, щоби не скасувати хреста Христового. Бо слово про хрест для загиблих є безумством, а для нас, що спасаємось, — силою Божою.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?У первісній Церкві існували різні служіння, до яких Бог покликав людей. Одним із найважливіших було апостольське служіння — служіння посланців. Вони не лише передавали новини між громадами, а насамперед свідчили про воскреслого Христа, зміцнювали віру та єдність Церкви.
Перші християнські громади не були централізованою організацією. Їх об'єднували не зовнішні правила, а спільна віра в Ісуса Христа — Месію, Якого Бог воскресив із мертвих, і в Царство Боже, яке Він приніс у світ. Саме тому особисте свідчення про Христа мало вирішальне значення.
Апостоли ставали живим зв'язком між громадами, ділилися духовним досвідом і допомагали християнам зростати у вірі. Їхнє служіння було покликане не керувати людьми, а єднати їх навколо Євангелія.
Апостол Павло з радістю прийняв саме таке покликання. Хоча він не очолював одну конкретну громаду, Господь довірив йому ширшу місію — нести Благу звістку різним народам. Він добре розумів своє покликання і вбачав найбільшу цінність не в посаді чи владі, а у вірному служінні Христові та поширенні Його Царства.
