Браття, не хочу, щоб ви не знали цієї таємниці, — аби не були високої думки про себе, — що черствість Ізраїля тимчасова, доки не ввійде повна кількість язичників, і таким чином весь Ізраїль буде спасенний, як написано: «Прийде від Сіону Визволитель і відверне нечестя від Якова. Такий їм від Мене завіт, коли зніму з них гріхи їхні». Щодо благовістя, то вони вороги заради вас, а щодо обрання — улюблені заради отців, бо дари й покликання Боже непорушні. Як і ви колись противилися Богові, а нині помилувані через непокору їхню, так і вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб і вони самі були помилувані; бо всіх Бог замкнув у непокорі, щоб усіх помилувати.
О глибино багатства, премудрості і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недосліджені путі Його! Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Або хто дав Йому наперед, щоби Він мав віддати? Бо все від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава повіки. Амінь!
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Ми живемо у світі, де кожен сам за себе. У нашому житті головне — стати самостійним; ми так любимо говорити про незалежність. У цьому світі кожен із нас ніби окрема частинка, що йде власним шляхом. У такому роз'єднаному суспільстві зникає найважливіше — те, що робить людину людиною: милосердя, співчуття, відчуття відповідальності за тих, хто поруч.
Десь відбувається щось жахливе, гинуть люди, але наше співпереживання триває рівно стільки, скільки триває випуск новин. У кращому разі — ще пів години, у найкращому — кілька днів. Адже це десь там, нас це начебто не стосується. Більше того, споглядання чужого нещастя чи катастрофи нерідко підміняє в нас справжнє співчуття.
Але скільки б ми не будували стін, які відділяють нас від інших людей, скільки б не намагалися замкнутися у своєму затишному світі, ми не можемо змінити того факту, що Господь задумав цей світ зовсім інакше. Насправді ми всі пов’язані одне з одним, і те страшне, що відбувається на іншому кінці світу, все одно стосується нас, бо смерть кожної людини непоправно змінює наш світ.
Більше того, те, що наш світ часто являє собою таке сумне видовище, — це також і наша вина, наша відповідальність. Це не означає, що ми повинні впадати у відчай чи знемогу, але означає, що маємо усвідомити міру власної відповідальності й не перекладати її на інших. І навіть тоді, коли ми нічим не можемо допомогти, ми завжди можемо молитися за інших.
