Браття, якщо хтось скаже вам: «Це ідоложертовне», — то не їжте заради того, хто сказав вам, і заради спокою совісті. Бо Господня земля і те, що наповнює її. А совість маю на увазі не свою, а іншого; бо чому моя свобода має судитися чужою совістю? Якщо я з подякою вживаю їжу, то нащо мене зневажати за те, за що я дякую? Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу. Не будьте спокусою ні для іудеїв, ані еллінів, ані для Церкви Божої, як і я догоджаю всім у всьому, шукаючи користі не своєї, а багатьох, щоби були спасенні. Будьте наслідувачами мені, як і я Христу.
Хвалю вас, браття, що все моє пам’ятаєте і дотримуєтеся передання так, як я вам передав. Хочу також, щоби ви знали, що всякому чоловікові глава Христос, глава жінці — чоловік, а глава Христу — Бог. Кожний чоловік, який молиться чи пророкує з покритою головою, соромить свою голову. І кожна жінка, яка молиться чи пророкує з непокритою головою, соромить свою голову, бо це те саме, якби вона була виголена. Бо якщо жінка не покривається, то нехай і голиться; а коли жінці сором бути остриженою чи виголеною, нехай покривається. Отже, чоловік не повинен покривати голову, бо він образ і слава Божа; а жінка — слава чоловіка.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло дає просту й мудру пораду щодо ідоложертовної їжі. Якщо ніхто не говорить, що їжа була присвячена язичницьким богам, її можна споживати без страху. Християнин не повинен жити в постійній тривозі чи шукати прихованої духовної небезпеки там, де її немає.
Павло нагадує, що для віруючого ідоли не мають справжньої сили. Проблема полягає не в самій їжі, а в тому, яке свідчення ми даємо своїм вчинком. Якщо участь у трапезі може створити враження, що християнин схвалює язичницьке поклоніння або зрікається Христа, від цього слід відмовитися.
Водночас апостол застерігає й від іншої крайності. Не потрібно перетворювати віру на нескінченний пошук заборон чи підозр. Така поведінка не приведе людей до Бога, а лише створить враження, що християнство складається з одних обмежень.
Тому головним критерієм має бути не страх, а любов і відповідальність. Якщо совість не докоряє, варто запитати себе: чи допоможе мій учинок ближньому наблизитися до Христа? Саме таке життя стає справжнім свідченням Євангелія — не формальне виконання правил, а мудра свобода, поєднана з любов'ю до Бога і ближнього.
