Браття, я можу похвалитися у Христі Ісусі у тому, що стосується Бога, бо не наважуюся сказати щось таке, що не Христос зробив через мене, в підкоренні язичників вірі, словом і ділом, силою знамень і чудес, силою Духа Божого, так що благовістя Христа розповсюджене мною від Єрусалима і околиць аж до Іллíрика. До того ж, я намагався проповідувати не там, де вже було відоме ім’я Христове, щоби не будувати на чужому підмурку, але, як написано: «Кому не звіщалося про Нього, побачать, і ті, що не чули, дізнаються».
Саме це багато разів і перешкоджало мені прийти до вас. Тепер же, не маючи більше місця в цих краях, але з давніх літ маючи бажання прийти до вас, як тільки вирушу в дорогу до Іспанії, прийду до вас. Бо сподіваюся, що, проходячи, побачусь із вами, і що ви проведете мене туди після того, як я насолоджуся хоч трохи спілкуванням із вами. А тепер я йду до Єрусалима, щоби послужити святим, бо Македонія та Ахайя постаралися зібрати деяку милостиню для бідних між святими в Єрусалимі. Постаралися, та й боржники вони їхні. Бо якщо язичники стали учасниками в їхньому духовному, то мають їм послужити в тілесному. Виконавши це та вручивши їм цей плід, я вирушу через ваші місця до Іспанії, і знаю, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословінням благовістя Христового.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Апостол Павло пише, що везе до Єрусалима пожертви, зібрані християнами Македонії та Ахаї. Для нього це не просто передача матеріальної допомоги, а важлива частина апостольського служіння. Милосердя для Павла — це не додаток до духовного життя, а його невід'ємний прояв.
У Церкві допомога нужденним є таким самим духовним служінням, як проповідь, молитва чи місіонерство. Християнське життя не ділиться на «духовне» і «буденне». Якщо людина живе з Богом, то її віра проявляється в усьому: у молитві, праці, служінні ближнім і повсякденних справах.
Коли ж віра стає лише набором релігійних обов'язків, милосердя легко перетворюється на формальність. Але для Павла служіння ближнім було не обов'язком, а природним виявом любові до Христа.
Саме такою є справжня християнська дорога: єдине життя, у якому немає поділу на «священне» і «звичайне», а кожна добра справа стає служінням Богові.
