Браття, представляю вам Фиву, сестру нашу, а також дияконису церкви в Кенхрéях. Прийміть її для Господа, як личить святим, і допоможіть їй, в чому вона матиме у вас потребу, бо і вона була помічницею багатьом і мені самому.
Вітайте Прискіллу та Акілу, співробітників моїх у Христі Ісусі, які голову свою покладали за душу мою, яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників; і домашню їхню церкву. Вітайте улюбленого мого Епенéта, який є первісток Ахайї для Христа. Вітайте Маріам, яка багато потрудилася для нас. Вітайте Андроніка і Юнію, родичів моїх, які були ув’язнені зі мною, які прославилися між апостолами і ще раніше мене увірували у Христа. Вітайте Амплíя, мого улюбленого у Господі. Вітайте Урбáна, співробітника нашого у Христі, і Стáхія, мого улюбленого. Вітайте Апеллéса, випробуваного у Христі. Вітайте вірних з дому Аристобýла. Вітайте Іродíона, родича мого. Вітайте з домашніх Нарки́сса тих, які в Господі. Вітайте Три́фену і Трифóсу, які трудяться у Господі. Вітайте улюблену Перси́ду, яка багато потрудилася у Господі. Вітайте Руфа, обраного в Господі, і матір його і мою. Вітайте Аси́нкрита, Флéґонта, Гéрма, Патрóва, Гермíя та інших із ними братів. Вітайте Філóлога та Юлію, Нерéя і сестру його, і Олімпáна, і всіх із ними святих. Вітайте один одного цілуванням святим. Вітають вас усі церкви Христові.
КОМЕНТАРдо Апостола
Про що Апостол?Останній уривок, яким завершується Послання апостола Павла до римлян, на перший погляд може здатися суто «технічним». Після глибоких богословських роздумів апостол звертається до багатьох конкретних людей, переважно передаючи їм вітання. Але, як і біблійні родоводи, цей перелік імен має важливий духовний зміст.
Коли християнське віровчення систематично викладається в підручнику з догматичного богослов’я, воно може здаватися складним і дещо абстрактним. Звичайно, це радше особливість підручників, а не самого віровчення. Проте перелік привітань наприкінці Послання до римлян повертає всю богословську думку апостола в контекст живої Церкви. Усе, про що Павло писав раніше, перестає бути лише глибокими роздумами й постає як жива істина, що передається від людини до людини, щоб нею жити.
Крім того, майже всіх людей, яких згадує апостол, об’єднує одне — їхня належність до Церкви. Кожен із них по-своєму служить її розбудові. І це служіння не менш важливе, ніж богословські повчання Павла, адже без живих людей, які втілюють Євангеліє у своєму житті, навіть найглибше богослов’я ризикує залишитися лише абстракцією.
